4

Після другого роману серії вже зрозуміліше, чому Росс Макдональд мені не дуже подобався в дитинстві. Його детективи — не такі «жорсткі» й атмосферні, як у Чандлера чи Хеммета. Це не надто реалістичні «літературні детективи», де з одного боку використовуються стандартні ходи класичних детективів про нудне розслідування й перебір підозрюваних, а з іншого додано чимало бойовика як данину моді. Але все це дуже літераторське, немає відчуття, що автор знає, про що пише. Втім, пише стильно, що в дитинстві було не оцінити, а зараз уже можу:

The old words started an echo that lasted fifty miles. The night was murmurous with the voices of girls who threw their youth away and got the screaming meemies at three or four a.m.

Якщо перший роман виглядав прямим наслідуванням Чандлера, то з другим складніше, він ближче до якихось класичних британських детективів із включенням сімейної драми (яких я читав замало і задавно, щоби стверджувати напевне).

Попри те, що в дитинстві мені це все не подобалося, бо виглядало нуднувато, зараз я читаю інакше. Тут гарна мова, багато яскравих образів, красивих метафор і літературних відсилань, які тепер читати цікаво. Немає такої примітивщини як частелько в Чейза. Є різні подробиці про американську дійсність 1940-1950-х, які я так люблю. У Росса досить логічний психологізм, хоча й неглибокий. Не геніально, але добротно. І вже зараз зрозуміло, що він цілком заслужено потрапив у Library of America, хоча туди додали його пізніші романи, до яких я ще не дійшов (цікаво, чи дійсно вони кращі за ці ранні).

Отже цей роман — досить дивна сімейна драма схрещена і з класичним, і з жорстким детективом. Написано все майстерно й зі стрімким розгортанням сюжету, тож читати було цікаво, попри те, що це не зовсім мій жанр. Перший роман у серії (The Moving Target), втім, сподобався значно більше.

8 з 12