1

"Теплі історії до кави" я купувала разом з Теплими історіями до шоколаду і з Теплими історіями про дива, коханих і рідних - така смачна і гарна добірка, такі теплі назви і яскраві обкладинки! На жаль, тільки обкладинки і вийшли гарними. Щоправда, кажу поки про "історії до кави"

Дальше...

Я не полінилась і носила цю книжку 2 місяці в сумці - вдома якось не читалось, у транспорті не встигалось... Гігантський розмір див на 30 сторінок я здолала у черзі за документами по роботі - поєднати дві такі пусті речі ще треба вміти. І читати такі історії справді можна тільки у страшних коридоридорах сірих державних установ.

Насправді я не черства, не така вже й цинічна, я поважаю чужий час, захоплююсь, коли комусь вистачає сміливості видати книгу, право інших на свою думку і таланти. Тому - без жодного бажання кого небудь образити - поділюсь своїми думками.

Історії, в яких мав бути аромат цинамону та імбирю, гіркуватий присмак щойно звареної кави мають присмак дешевого напою на загубленій автозаправці десь на краю світу - занадто солодкі, без жодного запаху, який ти ковтаєш - кривишся - викидаєш одноразовий стаканчик і відразу забуваєш про цей момент.

Ті розповіді, де хоч трохи є сюжет, занадто короткі; де нема нічого - занадто довгі. Розповідь на дві сторінки, при тому що половина першої сторінки фото - це новий формат фастфудівської літератури? Не дотягує на доладний запис у блозі, а для фото в інстаграмі - забагато тексту.

"Теплі історії" про село - для тих недалеких романтиків, які ніколи того села не бачили (їздили в Карпати на вихідні - це не рахується) - повірте вже людині з досвідом. Скрізь кава, кава з молоком, кава лате, кава без молока, кава в джезві, кава в горнятку - а де історії? Сенсу нема, а на рецепти приготування кави книга теж не дотягує.

Рівень ідеальності зашкалює - всі дівчата тільки й те й роблять, що "читають, приймають ванни з ароматичною піною під стелю, дивляться смішні фільми і печуть коржики". Якщо виміряти "ванільність" цієї книги, яка не має жодного стосунку до романтики, теплоти і роздумів, то всі прилади луснусть від густоти занадто солодкого сиропу, який розлитий поміж сторінками. Скрізь тільки ідеальні принци з гітарами ("Лист до мами" -

знаєш, мамо у нього хороший смак на музику і шарфики

, тільки картаті ковдри, картаті скатертинки, картаті пледи; невимовно банальні і затерті, стереотипні і фальшиво-оригінальні сюжети, ідеї та порівняння, а ще назви - "Невідправлений лист", "Пелюстковий сніг" (це взагалі "найулюбленіша" історія - не знаючи напевно чи вагітна, дівчина відмовляється від мрії про Індію та йде з роботи).

А тепер я закінчую знущатись і кажу конкретно: історії - для дошкільнят (бо гарно листочки-пелюсточки-квіточки) і дівчат ніжного підліткового віку (років 12-13 - хоч і це вже може бути пізно). Історії перенасичені оцими солодощами, від яких аж млосно, вони відірвані від реальності. Коли ти читаєш книгу, ти хочеш впізнати себе, а тут персонажі тільки з котами-чаями-коржиками і кавою. Ні дорослого сенсу, ні дорослих переживань. Інфантильні мрії, сюжети погано знятих мелодрам і наївних дівочих серіалів. Чорновики шкільних творів.

До цього всього додамо не дуже доречно і правильно вжиті слова, кальки, не завжди зрозумілу побудову речень, і декілька пар помилок під час друку. Єдина розповідь, яка так сяк запам"яталась "Кава від Карлсона" - там був розумний хлопчик зі Львова. Хоча це вже більше претензії до редакторів та відповідальних за друк.

Висновок.
Як кажуть наші сусіди поляки "Що занадто, то не здраво". Вірю, що є такі добрі і щирі люди, як автор книги, але ні їй, ні її історіям я не вірю. Ні краплі. І мені справді від того прикро. Бо правий був геній, що всі сім"ї щасливі одинаково, і тільки нещасні всі по різному. Описувати драми і конфлікти важко, для цього треба мати талант, але щоб описувати щастя - треба бути генієм.

Моя особиста оцінка - 2/10 - один бал за обгортку і просту українську мову, ще один бал за фото до історій (фото автора). Звісно, в книзі вони не найкращої якості, але фото хороші.

Замість післямови:
Прошу вибачення, якщо я когось образила - повторююсь, такого наміру я не мала. Не мій стиль, не мій розмір, не до смаку. Певно, я забагато вже прочитала хороших книг і подорослішала давно.