4

Одного разу Шлойма Ецірван заснув не вдома, а у гостях. А прокинувшись, з'ясував, що до своїх рідних повернутися не може – побудована за одну ніч Стіна (на кшталт Берлінської) поділила його рідне місто на два: західне Рівне і східне Ровно. Минув певний час – і Шлоймі дозволено відвідати рідних по той бік Стіни. Насправді ж йому належить виконати певну місію…

У романі очевидне протистояння минулого і теперішнього. Це досі актуально в наш час, адже і зараз, через 22 роки з оголошення Незалежності, багато хто з українців сумує за минулим і, оглядаючись назад, мріє потрапити «по той бік Стіни», у затишні радянські часи… Або хоча б якось приклеїтися до "дружньої російської держави". Ситуація у країні і часто штучне розжарювання обстановки з боку політиків цьому також сприяє.

Та у Ірванця радянські часи зображені з огидою і сарказмом. Що і недивно для людини творчої. Особливо мене «вставило» саркастичне зображення смерті радянської укр.літ., що втілено у образі письменниці Степаниди. Назви її творів і короткий зміст змусили мене хіхікати. Як же від цього тхне класичними творами радянської літератури, деякі взірці якої я терпіти не можу!

Однак і головному герою не чужі згадки про минуле, адже кожна людина сумує за часами свого дитинства і юності. З щирою любов'ю зображено Місто у романі, рідне письменникові Рівне. Мені здаєтесь, цей роман особливо сподобається рівнянам (сама я у Рівному не була ніколи).

Проблема Шлойми, як і усього незалежного українського народу, мені здається, у тому, що по один бік стіни у нього немає майбутнього, а по інший бік – минулого. І те, і інше страшно.

Ще одна важлива думка грубо, але справедливо висловлена іншим героєм роману: «Гімно у нас спільне!» (у романі мається на увазі спільна каналізація). Дійсно, не треба ділити Україну на Схід і Захід, адже у нас один народ і одні проблеми (те саме «гімно», з якого треба разом вибиратись). І хоча кожного разу, коли я приїжджаю до Західної України, я відчуваю ту незриму Стіну (менталитетну, культурну – і, на жаль, не на користь рідного Сходу), я не вважаю нас різними народами і жахаюся однієї тільки думки про те, що нас можуть розділити.

Трошки про художні особливості твору. Оповідь ведеться від третьої і другої особи (чергується), а наприкінці роману з'являється і перша особа, письменницьке «Я». Сарказм перемежовується із ліризмом. Деякі моменти у романі цілком ірреальні.