5 300 років самотності

"…щастя коротке, а історія тривка, і в кінці, усі хочуть, щоб їх пам'ятали."

Аделіна Лярю народилася в звичайному французькому селі, де її чекала така сама звичайна доля: чоловік, діти, а потім маленький клаптик землі на кладовищі. Життя, якого Адді не бажає на стільки, що закладає власну душу мороку за свободу та час. І тепер Адді приречена блукати світом без можливості залишити слід і запам’ятатися хоча б на мить, коли щезне з очей. І хоч пройде багато років, та воно все одно відкриє, що її головна зброя це натхнення.

300 років самотності та забуття. Та одного дня її все ж таки запам‘ятають.

Історія Адді запала мені в серце з перших сторінок. Її життя повне болю та страждань, але вона продовжує свій шлях заради всіх тих див, які ще не побачила. Своєю незламністю вона підкорила мене ще більше.

Авторка вимальовує історію Адді у двох вимірах: 2014 рік, коли Аделіна вже давно вивчила всі тонкощі свого становища, та лінія від самого початку її довгого життя. І так само виділяються дві лінії кохання.

«Незриме життя Адді Лярю» підіймає безліч тем. Якою жахливою є самотність. Як нам важливо, щоб нас пам‘ятали, і в першу чергу люди, яких ми любимо. Як взагалі необхідно нам мати людей, які б нас пам‘ятали. А ще, як важливо цінувати життя та навіть після багатьох років та вражень знаходити щось нове та захопливе. Бо не важливо чи на нас попереду чекає вічність, чи всього лише мить, а головне не згаяти цей час.

Любовні лінії також не без глибинної проблематики. Та, напевно, найяскравішою темою для мене стало те, що всі ми бажаємо кохання, але справжнього, щоб нас любили за те, ким ми є.

Отже, книга хоч і фентезі, та вона не про чари, тому радити можу кожному любителю гарних історій.