Больше рецензий

7 мая 2013 г. 22:23

164

3

Важко уявити, що довелося пережити тим молодим хлопцям, коли їх, двадцятирічних юнаків, воєнна машина взяла і ось так просто кинула прямо в жерло вулкану. Пережувала і виплюнула, неначе із пекла, але вже не молодими та щасливими, а мертвими та понівечиними як духовно, так і фізично. Вона змусила молодих романтиків самим вкорочувати собі життя, заганяти себе в могилу, тільки б покінчити з власними стражданнями, не бачити сплюндровану рідну землю та смерть товаришів. І живі хотіли б бути на місці мертвих. Проте інстинкт самозбереження та воля до життя, а ще більше ненависть до ворогів не давала цього зробити. Ніхто не хотів за безцінь віддати себе і подарувати ворогові життя. Битва до останньої краплі крові - єдиний акт нескореності, який могли здійснити хлопці.
Важко читати, знаючи, що це не якась химерна вигадка автора, а правда. Правда, яка була не так давно. І відбувалося все це з нами, з нашим народом, коли він розколовся в пориві до свободи і, на жаль, боровся з різним ворогом, знищуючи і з лютою ненавистю втоптуючи в землю один одного.
Трохи засмутив однобокий підхід І. Багряного до цього історичного моменту. Дійсно так і було - вірю. Але не показати іншу сторону фронту було, на мою думку, несправедливо. Там такі ж хлопці та дівчата, такі ж понівечені долі, така ж випалена земля... І в кожного з них своя правда, кожен боронив рідну землю по-своєму. Судити когось, я вважаю, не маємо права.
Останні ж сторінки книжки, я надіюсь, донесли читачам, як і головному героєві, суть цього багатогранного слова - "ворог". Показали наскільки безжальною і несправедливою є війна. Дійсно - трагедія, і не лише під Бродами, як пише автор, а трагедія всього народу.