4

Фраза з книги "Ми часто шукаємо не там і не тих" якнайповніше відображає мої відчуття після її прочитання. Адже розрекламовані в Інтернеті бажання зняти фільм за твором малювали в моїй уяві карколомні пригоди і заплутаний сюжет. Натомість я отримав масу задоволення зовсім від іншого – мови автора, трагічної історії кохання, кінцівки, яка навертає на очі сльози.
Найбільше сподобалось дві речі:
1) найменші, на перший погляд незначні дрібниці автор вдало використовує у подальшому. Наприклад, опис мови друга Ігорка, коли він жує гумку

— Слухай‚ стаий‚ — жував він слова разом із м’ятною жуйкою‚ — тебе давно шукає кіт.
— Який кіт? — витріщив я очі на Ігорка. — Мені ще цього бракувало.
— Та не кіт‚ а… — він витяг із рота жуйку‚ — Кріт. З «Відомостей».

потім знаходить іронічне відображення у описі вивіски:

Я припаркувався біля телеграфу‚ де з напису випала літера «р» — телег аф‚ і подумав‚ що цей напис чіпляв‚ розбудовуючи державу‚ мій друг Ігорко‚ коли жував м’ятну жуйку.

2) Опис кохання з Саною– це щось! 1450 слів без жодного розділового знаку читаються на одному подиху. Без вульгарщини, притаманної жіночим романам.
Одним словом, не надзвичайно захоплююче, але оригінально і, як на мене, стильно. Тверда "четвірка".