5 Стільки вдаль веде доріг

Чарівна та добра розповідь про маленького Більбо та його пригоди. Як випадковість (а може і ні:) змінила звичний уклад життя пересічного (або не дуже) гобіта. Для мене ця історія про те, що у кожному з нас є та Туківська порода, правда в когось більше, в когось менше. І від того будемо ми прислухатись до неї чи ігноруватимемо її може залежати де та як ми проведемо наступні 13 місяців свого життя- у зручній гобітській нірці з безліччю припасів чи у часом злиденній та небезпечній, але такій захопливій подорожі, що може дати нам не тільки безцінний досвід, яскраві емоції, пізнання себе, а й вірних друзів. А потім звичайно все ж таки повернутись до свого каміну, книг, сніданків на полянці та носовичків, але вже крапельку (а може і не крапельку) іншим.

Це казочка, в яку вкладено безліч сенсів та культурних відголосків. Читаючи її, можна відпочити, насолодитись мовою автора і гарним перекладом (в моєму випадку перекладачка Олена О‘ЛІР), а також поміркувати про посил автора читачеві між рядками. Тепер час переходити до «Володаря перснів». Я в приємному очікуванні)