5 Весілля

Якщо подумати, сумні у нас традиції. Навіть ті, що мають бути веселими - з відтінком смутку.
Подружжя Безверхих оддають заміж третю свою дочку - Катрю. Подія велика і радісна. Закололи кабанчика, приготувалися, як слід, запросили майже все село, музики грали так, що ноги самі просилися в танець.
Та чому ж так невесело батькові й матері? Чому напливає сум і безмежний неспокій напливає на серце?
Троє дочок виховали. Жодна не зосталась біля батьків. От і ця від‘їжджає з чужими людьми. У місто, у незнане, назавжди…
Ой відчуває мати, що не кохання причина весілля. Та що вдіє? Сучасні діти такі стали самостійні, вони краще знають, як будувати своє майбутнє.
Машина зблиснула далекозорими фарами і зникла. А в повітрі довго ще тремтіло: «— Та моя ж ти, дитиночко дорогесенька, коли ж я тепер тебе побачу!..»

От знаєте, не те що тут якась мораль, чи чогось навчає цей твір. Тут інше. Прочитавши, задумуєшся над багато чим. Він викликає такі почуття, що важко передати на словах. Серце сильніше б‘ється в грудях, слози бринять на очах. Щось вічне стукає у скронях, щось величне наповнює груди. І болить. Чомусь болить душа.

Новела з гірким присмаком.