5 Зачаровані береги дитинства

Першими своїми реченнями ця повість влучила у самісіньке серце.

Це кіно. Короткометражний фільм у жовтуватих кольорах (щось накшталт старих світлин кольору сепії, але тепліше із ледве відчутними відтінками зеленої трави чи безмежного синього неба). Але розумієш це із часом. Вглядаєшся в нього, в той фільм на сторінках книги, передивляєшся, намагаючись забрати з собою у пам‘яті щонайбільше реплік.

…чи то вже так положено людині, що приходить час, коли вивчені в давно минулому дитинстві байки й молитви виринають у пам’яті і заповняють всю її оселю, де б не стояла вона.

А колись ми проходили його у школі на уроках літератури, втім… хто читає ті домашні завдання, коли є так багато забавок, а ще й інтернет із його скороченними версіями творів? Твій час зайнятий «важливішими» справами або ти певен, що тобі не знадобиться саме ця література, або ти захоплюєшся іншим. Надолужиш пізніше. 

Отак я у шкільні роки губилась у інших інтересах і хоча література була одним із найулюбленіших предметів, цей твір пройшов повз мене. Я добре пам‘ятаю той урок, коли його бігло обговорювали за програмою і навіть пригадую колір парти за якою сиділа, але особисто я познайомлюсь з паном Довженком значно пізніше.

Це буде один із осінніх вечорів дорослого життя, коли я відкрию книгу і подумки перенесусь у своє дитинство. В моїх дитячих роках не було чумаків, ні косовиці, ні жнив, ні Десни, втім було щось таке, що було у Довженка і ще у багатьох-багатьох дітей. Фантазія? Якийсь уявний світ, що йде поруч із теперішнім?  Може собака Пірат? Хтозна. Однак, це «щось» невидимою ниткою зв‘язує тебе, читача, з твором і ти миттєво переносишся на берег власної зачарованої Десни.

По-перше, скільки тут образів і як досконало вони прописані! Дід, прабаба, мати, батько, вірний друг - Пірат, «фамільна» ворона… А мисливець, змальований очима качок!

У Тихона одна нога не була в злагоді з другою. Вона була значно коротшою, тоненькою і не розгиналася навіть у сні. Внаслідок такої діалектики природи всі качки, нирці, курочки, чайки, все наше птаство впізнавало його ще здалека і ховалось у ситняк або у воду, під латаття. Таким чином навіть крива нога і та часом служила гармонії природи, її рівновазі.

По-друге, яка невидима межа між дитячим світосприйняттям і буденністю дорослих. Як геніально вона тут викрита!

Часом здається, що герой в силу своїх дитячих літ сам до кінця не усвідомлює, про що йдеться… Але розумієш ти, читач. Тебе викрито, людино: ти зрадила свою дитячу сутність. 

[…] Тільки не прийшов він і тридцяти верстов, як догнали його, оточили з усіх боків і вбили, бо він був лев. Не міг же він ходити серед телят і коней. Його ж у віз не запряжеш, яка з нього користь.

Читаючи Довженка, я уся перетворююсь на слух. 

Ці книжкові берега Десни — берега часу. І сторінки-хвилі, що віднесуть у безтурботне дитинство. Щоб згадавши його в черговий раз (своє чи малого Сашка), стати добрішим, почуватись невичерпно багатим і щедрим. Щоб не втратити щастя «бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах».