5

Любі хлопчики й дівчатка, зайчики та каченятка :)! Хто ще не читав цю чудову книженцію, особливо українською мовою? Ого! Багацько рученяток піднялося. До недавнього часу й моя ручка була б серед ваших. Але…трапилося диво, видавництво «Грані-Т» презентувало мені цю неймовірну книжку. Ага! За так! :) І такі дива ще трапляються!:)
Я в захваті! Чудова історія і зовсім не випадково саме з «Джима Ґудзика… » почалася всесвітня слава Міхаеля Енде. Це потім була «Безкінечна історія», «Момо», «Театр тіней Офелії»…і любов дорослих та малих. Все було потім.
А спочатку був Джим Ґудзик. І він особливий, чесно-чесно:), адже це його, коли він ще був отакеньким мацьопиком прислали звичайною посилкою, так, саме поштою, на о.Недогадію. Цей острів був такий крихітний, що на ньому всього було жителів аж …4-ро, враховуючи й самого короля. А щееее, а ще на цьому острові була власна залізна дорога та паротяжиха, угу, саме паротяжиха, яку звали Емма. Така собі товстенька залізнобока красуня! :)
Так от, повертаючись до Джима Ґудзика…Звичайно він залишився на острові, хоча, ця дивна посилка з чорненьким немовлятком, була адресована якійсь пані Кутняк. Хто така? Невідомо… І вона, ця пані Кутняк, з’явиться, тільки потім. А Джим

...ріс собі й перетворився на звичайнісінького хлопчика, який часом міг викинути коника, грав на нервах панові Неталану і не надто любив умиватися – точнісінько як усі хлопчаки в його віці. Миття він вважав дурницею, як-не-як він був чорний, і по ньому годі було зрозуміти, чи мив він шию, чи ні. Проте на пані Штоцкер (його прийомна матуся, але Джим ще про це нічого не знає) такі докази не діяли,й урешті Джим і сам це втямив.

Ох, цей Джим Ґудзик! Скільки ще пригод у нього буде! І небезпечні, зовсім недитячі пригоди, і дракони, і принцеси, і ще багато-багато чого.
А чому саме Ґудзик? А от чому:

У Джима щоразу на одному й тому місці була дірка в штанах. Разів сто пані Штоцкер приставляла до дірки латку, однак та щоразу кудись зникала, а дірка лишалася. І це при тому, що Джим берігся як міг. Але варто йому було одного разу залізти на дерево чи скотитися з якогось пагорба, і дірка тут як уродилася.
Врешті-решт, пані Штоцкер прийшла в голову рятівна думка. Вона обметала края латки і зробила одного боку дірку, а з іншого пришила великого ґудзика. Тепер досить було просто розстебнути хлястика, замість рвати. Та й дірку латати не випадало – годилося просто знову застебнути, і край. З цього дня всі острів’яни прозивали хлопця Джим Ґудзик.

От такий він, Джим Ґудзик. А що буде далі – читайте :)