3

Як на мене, у Пильняку найбільш вражає не авангардна манера письма. На початку ХХ століття цього добра було чимало, нікому тоді, здається, й на думку не спадало писати без експерименту. Дивує, що Пильняк був популярним письменником у 20-30-ті роки – якщо вірити критиці, "Пильняка читали всі".

Мені особисто Пильняк не захопив (будемо сподіватися, поки що). З точки зору експериментаторських підходів з ним корисно ознайомитися – він вміє жонглювати планами, тасувати місця і час дії (хоча ця чехарда рано чи пізно починає напружувати). Але експерименти ці виглядають рвано і нерівно. За якісним з літературної точки зору шматком може йти незрозуміло чим привабливий для Пильняка пасаж. Смачні, яскраві образи змінюють повтори однієї і тієї самої думки, опису чи сюжетної деталі. В привабливе ціле для мене все це так і не склалося. Ніби читаєш підручник «літератури факту», написаний кількома різними людьми. То з'явиться потужний Платонов, то навіть Кіплінг, а часом – відверта другорядна бездарь, яку закинуло в літературу революцією разом з іншим сміттям.

«Повесть непогашеной луны» я читав раніше і цього разу вирішив не повертатися. Хоча ця інтепретація смерті Фрунзе, можна сказати, є його програмним твором. Саме через нього у Пильняка і почалися проблеми з радянською владою, які закінчилися арештом й розстрілом.

«Заволочье» заінтригувало початком: «На острове Великобритания в Лондоне был туман…» На жаль, Лондон тут з'явився лише для краси, він ще раз винирне наприкінці, щоб художньо обрамити ніяк з ним пов'язану джеклондонівську історію про опанування російської Півночі.

Романом серії «exploration of space», цього разу про будівництво каналу під Москвою, є й «Волга впадает в Каспийское море». Цей твір набагато більш масштабніший, у ньому ще більше планів, героїв, є непогані образи, несподівані сюжетні лінії, але практично відсутня дія. За непомірною кількістю слів для опису незначної кількості подій роман нагадав мені не найкращі, як на мене, твори Леонова – якихось «Барсуків».

Та кинулося в очі при знайомстві з цими творами Пильняка інше – він ходить колами, довго запрягає, але його твори врешті-решт зводяться, як не дивно, до зовсім нереволюційної теми – стосунків між чоловіком і жінкою, з яких Пильняк виліплює різноманітні трикутники, квадрати та інші складні багатокутники. Ця тема присутня у «Заволочье», до цього врешті-решт звелася оповідь й у «Волге». Чи цікавими виглядають історії цього плутаного кохання? Скоріше, ні. Хоча в них є свій шарм, є вигадка і яка-ніяка напруга, через свою піднесеність, обтяжену складною, розтягнутою на десятки сторінок формою подачі, вони виглядають штучно, і стежиш ти за їхнім розвитком більше з читацької необхідності, ніж через захоплення.

Найцікавішим у збірці виявився найкоротший твір – оповідання «Жулики», в якому Пильняк теж не забув застосувати весь свій творчий арсенал. Та, мабуть, концентрація всього, що він любить робити в літературі, у стислому кількасторінковому оповіданні пішла тільки на користь твору. Оповідання, власне, має сюжет, який, як капуста, розкриває все нові й нові шари, несподівану розв'язку, є в ньому та сама неоднозначність, яка може спонукати повернутися до читання ще не раз. Чого, власне, не скажеш про решту творів збірки. Перечитувати їх наврядчи колись виникне бажання.

бкврм