4

Колись ця книга пройшла повз мене, як і інші твори автора. Тоді в шкільні роки я не готовий був сприймати класичну українську літературу бо ще не доріс до неї, ще не обсяг всю красоту української мови, та глибини її сюжетів.
Нічого не можу сказати про особливий літературний стиль пана Нечуй-Левицького, в загалі як на мене мова трохи груба, часто-густо автор перескакує події наче на швидкому потягу, а часто навпаки історія тягнеться и тоді він починає детально описувати природу, навколишнє вбрання кімнати тощо. Але не дивлячись на все те автор володіє важливим моментом, вмінням подати історію. Історію яка безумовно зачепить читача за зябра і потягне його в вир смути та туги.
Людські історії бувають настільки трагічні що для інших, в цьому випадку для читачів вони як своєрідна втіха що з ними бороньбоже такого не станеться. Нічого особливого, буває і гірші долі, але нелегка доля Миколи Джері та Немидори це приклад як доля чи то самі люди можуть поламати життя і люди хоч і зостануться живі можуть як в тому кіні бути «переповнені печалі». І такі люди як ходячі мерці будуть жити лише минулим завдаючи при цьому шкоду не тільки собі, а і рідним та близьким, часто дітям, які не розуміють що вони таке зробили щоб їх мамо і тато був подумки далеко від них.
Так люди складні, все із-за того що нам не вистачає любові в той мірі в якій ми її потребуємо. Ми все життя можемо рефлексувати по цьому поводу, що колись нас хтось не кохав так як нам того бажалось, що поставив, наприклад, на перше місце свою гордість, а не любов. Так в цій історії, яв першу чергу вважаю виним Миколу, саме він занапастив не тільки своє життя, а і життя всіх оточуючих рідним і нема йому виправдання ніякого. Навіть те що то була чоловіча гордість, не волелюбний характер не є достатньою причиною для того щоб ламати життя. І отримав він свій біль за діло, тільки інших жаль.