4

Ще до прочитання я декілька разів чув про «Сатанинські вірші», але мало конкретного. Знав, що багато країн заборонили цю книгу через релігійні причини, що у ній, напевно, є якісь богохульні речі, бо ж не просто так все це відбувалось. Плюс відповідно до назви мені чомусь здавалось, що це якась масштабна поема в стилістиці «Епосу про Гільгамеша». Тому, коли книга потрапила мені до рук, я сприйняв її як не дуже цікавий, але хрестоматійний твір, який важливо прочитати, щоб розуміти контекст літератури та усіх цих заборон.

Перші сторінки книги стали яскравим підтвердженням моїх попередніх очікувань від роману. Якийсь незрозумілий діалог, занадто всипаний індійськими словечками. Тільки згодом розумієш, що мова ведеться двома головними героями під час їх падіння з літака, попередньо підірваного терористами. Обидва герої, як виявляється, індуси і мають стосунок до кіно та телебачення. Тут криється перша інтрига – як у романі про двох акторів індійського походження може бути щось сатанинське?

Далі автор розповідає біографію персонажів до потрапляння у злощасний літак. Тут теж багато індійських слів і малоцікавої деталізації. Можливо, таким чином Рушді віднаджував від книги зайвих читачів, випробовуючи складністю тексту, а можливо, він просто так пише. Не знаю, оскільки не читав інших його творів. Але після «Сатанинських віршів» є бажання продовжити знайомство з автором.

Загалом у книзі є три історії (є ще одна четверта, але через її незначимість в загальному обсязі не беру до уваги), в кожній з яких є моменти звучання тих самих сатанинських віршів. Далі піде трохи спойлерів, тому можете пропустити цей абзац. У основній сюжетній лінії один з головних героїв отримує дзвінки від анонімних абонентів. Ті читають йому різні рядки з еротичним підтекстом, викликаючи у героя шалені ревнощі до своєї жінки. У іншій історії пророк Магунд (прообраз Магомета, через якого мусульмани якраз і образились на Рушді) у спілкуванні з нібито архангелом Джібрілом визнає трьох язичницьких богинь. Далі він, звичайно, зрозуміє, що це його обманув шайтан та повернеться до позиції єдинобожжя. А в третій історії дивакувате паломництво мешканців невеличкого містечка Титліпур до Мекки намагатиметься зупинити землевласник містечка, читаючи реальні вірші відомих поетів. У кожній історії цим віршам не приділено багато уваги, але як важливі маркери вони запам’ятовуються і суттєво впливають на хід подій.

Сюжет роману дуже цікавий, якщо все ж пробратись через хащі важко написаного тексту. Тут є дивні метаморфози людей у ангелів та чортів, є історії про високогірні галюцинації, є занурення у лондонське життя індусів-емігрантів. Та не зважаючи на увесь магічний реалізм, «Сатанинські вірші» - це книга про доволі конкретні речі: про пошук себе та своєї батьківщини, про відчуття чужорідності, про фаталізм та постійне повернення до вихідної точки.