0 Історія не про мене

Сам Орбітовський говорить про це так: "Знаю, що образ жінок у всіх моїх книжках є страшенно зубожілим..." Принаймні, він це визнає. Востаннє таке відчуття махрового дикунства по відношенню до жінок я отримала при перегляді фільму "Харлей Девідсон і ковбой Мальборо", але ж то була клюква-вестерн початку дев'яностих, тоді як оповідання для цієї збірки написані вже у нашому столітті.

Жінки у світі Орбітовського — це продажні коханки, зраджені коханки, або ж ті, що коханками так і не стали. Ну, і ще матері. Можна було б подумати, що це не щось притаманне авторові, це лише частина образів пацаватих героїв, створена навмисне, щоб передати їхній світогляд. Але ж ні, таке ставлення спливає навіть у описанні міських пейзажів: "трамвай оминав вулицю, як чоловік бридку дружину". Можна було б зробити drinking game та випивати щоразу, як зустрічаєш у книзі згадку, як хтось із жінок огидно старіє. Коли автор вперше дає бодай якусь активну роль жінці в оповіданні "Не помирай раніш за мене" (а це сьомий твір з дванадцяти у збірці), то наголошує, що їй за сорок, вже давно час на звалище — і вона сама так вважає. В уяві Орбітовського думки типу "така стара, що не смокчу нічого, окрім музики з навушників" є цілком природніми для жінок. Ну бо ж для чого їм ще ріт даний. І навіть коли жінка таки стає головною героїнею, уся історія крутиться навколо її материнства і теми абортів та викидней. А ще вона видає геніальну тезу на кшталт "звернулася б до подруги, але ж вона також баба, а дві баби — це вже занадто".

Усі ці нюанси, а також мова оповідань нагадують зусилля домашнього хлопчика видати з себе самого чьоткого пацу на районі. Але, не дивлячись на це, я усе-таки винесла щось з цієї збірки, причому навіть світле і тепле: те, як святі з "Ломбарду" являють чудеса у вагонах електричок; те, якою кумедною вийшла подорож зі стригоном на плечах; те, якими вірними бувають пси Святвечора і те, як складно любити недосконалих батьків.

Мабуть, ця книга, хоч і відноситься до горору, аж надто схожа на реальність: патріархальний світ та брудне місто, оточене муром панельних будинків. Ти дерешся крізь ці оповідання, наче поволі йдеш сірою та брудною дорогою, і лише зрідка на ній трапляються блискучі монетки цікавих образів. Збереш їх усі та зітхнеш полегшено, коли ця подорож нарешті закінчиться.