5

Книга, яка стала рідною.
⠀
Книги про війну - моя особлива слабкість: просто нестерпно боляче читати про ті реалії, які відбувались з людьми, але про при це - хочеться читати більше й переживати такі емоції знову й знову. З такою літературою варто ознайомлюватися дозовано. Однак однозначно потрібно читати й занурюватись. Відкривати глибину людських душ.
⠀
⠀
За війнами ховаються долі мільйони людей. У кожного своя історія, здебільшого складна, суперечлива, з нотками трагізму. «За лаштунками в музеї» - сімейна сага, яка описує життя декількох поколінь однієї родини, що пережила свої драми, злети та падіння. Кожне покоління по-своєму вирізнялось та запам’яталось. Шкода, що історія династії здебільшого сумна. Між батьками й дітьми - прірва і нерозуміння. Так мало любові. Здавалось, що саме цього багатьом в не вистачало. Сімейні трагедії переплітаються з історичном тлом, яке сформувало характери героїв, їхні вчинки, світогляд.
⠀
Кому взагалі потрібна та війна?Стовідсотково не людям. Сім’ї розвалювались на очах: одного брата вбито на фронті, інший потонув на судні, батько загинув під час бомбардування, сусід не повернувся... І такого лиха зазнавала кожна родина. Визнати, що ти ховаєшся від армії на той час - ганьба й дезертирство. Наразі це сприймається зовсім по-іншому, бо кожна людина - лишається насамперед людиною, а не м‘ясом, має шанс ЖИТИ. Нормальним життям, на яке вона заслуговує. І держава не воскресить, не подарує втрачене життя.
⠀
Історія виявилась для мене сумною, наповнена специфічною ностальгією. Хоч і тема складна, текст читати було легко (стиль авторки неймовірний!) Концепція та атмосфера книги часом сильно нагадували Ремарка, тому знайомство з творчістю Аткінсон було вдалим, проте до книг авторки повернусь пізніше. Не хочеться впадати в депресію.