5

Сьогодні ми поговоримо про видатну постать – Марка Аврелія. Одного з принцепсів/імператорів Римської Імперії, що навіть Рим не спалив. Ця видатна постать є другою за популярністю після Юлія (ІМХО) через  свій  щоденник, який знайшли вже після його смерті. На відміну від багатьох правлячих осіб того часу та наближених, Аврелій не цікавився оргіями по п’ятницям та стратою християн по понеділках. Пізній стоїцизм, розвинутий Епіктетом, повністю втілився у одному з кращих імператорів Риму. Його правління було найспокійнішим за всю історію держави — Римська імперія практично не вела війн, утримала всі свої територіальні володіння, зміцнивши кордони в Шотландії і вздовж Рейну та Дунаю. 

Зовні він був як звичайний імператор (якщо такі люди можуть бути звичайними), а у його душі розверталися цілі війни за збереження людської гідності перед самим собою, та спроби йти за своєю природою. Він ходив на гладіаторські бої, на криваві розваги багатих людей, що були не проти скалічення «нижчих людей», що сповідують іншу віру. Та якби ж вони знали, що їх цар називає себе громадянином Всесвіту, то й його б  стратили, тому що се край дивна думка для того часу. У нього багато таких думок було, що зараз є край актуальними та потрібними у нашому суспільстві, яке нагадує арену древнього Риму. 

Я сиджу і думаю, чи то Марк Аврелій випередив свій час на більш як 10 століть, чи то ми такі дурні? 

Його перекладений щоденник «На одинці з собою» я залишу на своїй полиці та гадаю, що буду перечитувати, бо на то й зветься так «На одинці..». Хтось може подумати, се просто гарні цитатки для своїх постів у інсті, але я так не вважаю. Моєму духові притаманні ті ж самі позиції, що про них пише людина, яка зростила та була одним з початківців стоїцизму. Дещо у його книгах нагадує мені християнські цінності, що постали вже після смерті автора, дещо нагадує мені слова матері до своєї дитини – такі обережні, ніжні та сповнені мудрістю.

«Твого зла не існує ні в чужій керівній частці, ні в закрутах і перемінах того, що довкола тебе. То де ж воно? А там, де ти визнаєш, що воно є. Не визнавай зла — і все буде добре. Хай навіть ріжуть і палять те, що тобі найближче, — твоє тіло; хай воно гноїться і зогниває — однак треба, щоб та частка, яка це визнає, була спокійна, себто судила, що це — ні зло, ні добро, бо може припасти і злому, і доброму чоловікові порівну.» 

«Кажуть, що жодна душа не відкидає істини зі своєї волі; але ж так само не відкидає ні праведності, ні второпності, ні доброзичливості, ні решти подібних речей. Конче про це пам'ятай, — то й будеш лагіднішим до кожного.»

Він вчить нас бути терплячими до чужих помилок, поважати перш за все себе та відкидати ненависть, біль, смуток, образу. Він вчить дивитись у корінь проблем людських, бо до інших проблем ми ще не доросли. Вчить не боятись того що буде,  а готувати себе до прийняття їх та всього життя, вважаючи се природнім, та не підкорятися чомусь іншому.

«Що, як мене зневажатимуть? Їхнє діло. А моє — щоб не виявилося, що я вчинив щось варте зневаги. Що, як мене зненавидять? Їхнє діло.
А я — доброзичливий і добродушний до кожного, і готовий показати  йому, в чому ж  його  недогляд як  той  Фокіон — хіба що  й  він  лукавив.  Таким  має  бути  і таким  виглядати  для  богів  нутро  людини, налаштованої нічим  не  обурюватися  і не  робитися  великим  страждальцем.
Що  злого  для  тебе  в тому, щоб саме  зараз  чинити  речі, близькі твоїй природі, і приймати  речі, які саме  зараз  на порі  для природи  Цілого? 
Що  в тому злого  для  людини, чия  натуга — сягнут и чогось  догідного  суспільству? Таке  мало  б  читатися  на твоєму обличчі;  це  ж  і в голосі чутно, видно  й  в очах, погляду коханця досить, щоб  коханий  одразу  все  зрозумів.
У  доброго, простого, доброзичливого  те  все — в очах:  не  сховає.»

Читаючи ці тексти можна пізнати себе, та досягти внутрішнього спокою.
10 відчуттів природнього з 10-ти.