4 Между Западом и Китаем

Британский историк Нил Фергюсон рассматривает развитие цивилизации в мире после эпохи великих открытий в 16 в. с помощью схемы "приложений", таких как конкуренция, научная революция, представительское управление и верховенство права, современная медицина, общественное потребление, этика труда. Особое внимание уделено различным сценариям развития колониальных отношений в Северной и Южной Америках. А также развитию отношений с аборигенами Африки колониальными властями Великобритании, Франции и Германии.
Автор считает, что западная культура и институции, являющиеся основой имперской модели государства, несут развитие и цивилизацию другим народам. Также ключевым фактором развития автор считает протестантизм.
Примером развития цивилизации Фергюсон считает вестернизацию азиатских стран (Китая, Японии, Южной Кореи, Сингапура) во 2-й половине 20-го века.
В 2011г. автор описывает предпосылки развития Китая как восточной империи и окончания проекта Кимерики.

Найкращий спосіб узагальнити нову велику стратегію Китаю — назвати її на маоїстський лад «Чотири більше»:
1. більше споживати,
2. більше імпортувати,
3. більше інвестувати за кордоном,
4. більше інновацій застосовувати.
Хай там як, зміна економічної стратегії передбачає солідні геополітичні дивіденди.
...
Колись Китай переважно експортував дешеві товари. Тепер, коли на його частку припадає п’ята частина
світового зростання, Китай став найдинамічнішим новим ринком для продукції інших народів. А це створює нових друзів.

Автор является приверженцем империализма британской модели и не воспринимает другие модели развития, считая их деструктивными:

Звісно, до 1945 року існувало розмаїття моделей розвитку, або, якщо вжити комп’ютерну метафору, — систем управління, які могли бути засвоєні незахідними суспільствами. Та найпривабливіші з них мали європейське походження: ліберальний капіталізм, націонал-соціалізм та радянський комунізм.

При всей нелюбви автора к СССР как "последней европейской империи" неправильного типа, он отдает ему должное:

Якби «холодна війна» колись перетворилася на «гарячу», Радянський Союз, найімовірніше, виграв би її. Маючи політичну систему, здатну набагато краще поглинути важкі воєнні втрати (коефіцієнт смертності за час Другої світової війни у відсотковому співвідношенні до довоєнного населення тут був у 50 разів вищим, ніж у Сполучених Штатах), Радянський Союз також володів економічною системою, яка ідеально пасувала до масового виробництва надсучасного озброєння. Дійсно, на 1974 рік совєти мали найбільший арсенал стратегічних бомбардувальників і балістичних ракет. У науковому плані вони не дуже відставали. Крім того, вони мали на озброєнні ідеологію, приваб­ливішу для постколоніальних суспільств «третього світу», ніж ідеологія капіталізму. Там бідне селянство животіло під чоботом корумпованих еліт, що заволоділи всією землею і контро­лювали збройні сили. Можна стверджувати, що совєти дійсно могли виграти «Третю світову війну» — там, де була серйозна класова війна, комунізм переміг би.

(выделение моё)

Значительная часть текста посвященая развитию легкой промышленности (джинсам), распространению западного стиля жизни в Восточной Европе (в основном через музыку):

То чому не можна було дозволити чехословацьким студентам носити джинси й грати рок-н-рол? Відповідь
полягає в тому, що суспільство споживання становило смертельну загрозу для самої радянської системи, адже воно було ринковим і відповідало запитам самих споживачів — їхньому вибору на користь джинсів,
а не фланелевих штанів, чи вибору на користь рок-музиканта Міка Джаґера, а не піаніста Берта Бакарака.
Крім того, суспільство споживання постійно нарощувало ресурси для задоволення бажань споживачів, а з цим радянська система мала труднощі. Партія знала, чого хочуть громадяни — коричневих поліестерових костюмів, — і віддавала відповідний наказ державним підприємствам. Альтернатива ставала неминуче підривною.
...

Зрештою, Радянський Союз та його союзники зазнали краху як суспільства споживання. Не випадково народні протести 2006 року проти незмінно авторитарного режиму в Білорусі набули вигляду вдягання джинсів — попри те, що Мінськ ще очікує на свою джинсову революцію.

В целом, если абстрагироваться от авторского мнения, книга является неплохим путеводителем по истории цивилизации, раскрывает причины отличия британской и испанской моделей колониализма, описывает особенности войн Европы и Османской империи.

Перевод неплохой, но иногда встречаются моменты, о которые цепляешься в негативном смысле. Например, использование слова "застосунок" вместо "додаток" ("приложение" на русском).