4.5 Історія про епоху

Кожен український твір схожий на інший, так мені здавалося. Милозвучні слова, навіть у злодіїв. Трагізм і мальовнича природа.
Я так би не взялася за книгу якби не дві обставини. По-перше, книга входить до світового списку "1001 книга, яку варто прочитати перед тим як помреш", і по-друге, радянська влада забороняла її.
Отож.
Життя Зачіплянки і металургів міцно поєднанні, і не дарма. Село - соціум, а металурги як символ атомної епохи. Як гостро відчувається поганське ставлення керівництва до людей. Головне, виробництво!
Наскрізьною лінією є Собор. Як архітектурна пам'ятка, але ще як стержень душі в кожному з нас.
Вічне питання: хто ми? Чи чадіємо чи іскримо. Чи залишимо щось після себе або ж залишимо землю пустоцвітом. Чи зробимо щось величне рівне Собору.
Хоча, відчувається негативне ставлення до релігії (не дивно), акцент робиться на людській душі, яка вище всього.
Нотки іронії в Орлядченка це щось, особливо його діалоги з Вірунькою.
Я не любитель аж занадто довгих описів природи і подій, але часом в книзі дуже влучні порівняння.

Коли земля засинає, і згасає вир денних клопотів, і дипломовані філософи вже сплять, - сторожі, ці невідомі нічні мислителі, заступають на свої вахти, виходять в океани роздумів, і зорі задають їм свої нічні питання.

Цікаво автор поєднує Собор і минулі часи, цікава історія про Нестора Махно.
Любовна лінія просто прекрасна. Микола Баглай - український містер Дарсі. Коли він прийшов на засватини Єльки і Лободи, його коротке речення: "можна вас на хвилинку?". Я вся трепетала.
Людські пороки, висміювання. І чому люди такі злі? Як накинулись на бідну дівчину.
Загалом, прекрасні діалоги. Але часом здавалися мені занадто художніми.
І перемикання подій, я часом не розуміла: хто, де, чому?
А так. Твір вартий уваги.