5

З наших далеких далек Японія звично виглядає таким собі однорідним однокольоровим монолітом, де національний характер, національні символи і ознаки "японскості" спресовані у вічній і незмінній єдності, неосяжно незрозумілій для нас, європейців. Одне слово, загадкова японська душа. Мєщєряков робить унікальну штуку – з лупою він впритул підходить до цієї махини і починає ретельно його вивчати.

І тут виявляється, що ніякий не тисячолітній моноліт. Вона має складну структуру, в ній безліч напівтонів, інорідних вкраплень, його зліплено зі складових, багато з яких мають досить нетривалу історію. Сакура не завжди була символом Японії. Знаменита зацикленість на природі, «рисоїдний культ» (японська відповідь на наше «почвєнічєство»), бусідо, дзюдо, театр Кабукі і японський живопис, прапор й імператорська хризантема – все це набуло теперішньої ваги саме за часів правління імператора Мейдзі. Власне, як і сама Японія як єдиний організм і японці як нація.

Унікальним є і підхід автора. На відміну від, скажімо, «Японської цивілізації» Єлісєєфа, побудованій за тематичною ознакою (зараз ми поговоримо про історію, а зараз – про мистецтво, а потім про літературу), Мєщєряков підійшов до подій хронологічно: з ретельністю архіваріуса, крок за кроком, рік за роком він рухається разом з імператором Мейдзі від народження до смерті, занурюючися в події з усіх сфер життя цієї доленосною епохи – з 1852 до 1911 років. далі...

бкврм