5

Якщо не зважати на гостросатиричну «Шапку», повісті у Войновича вийшли дуже добрі і щирі. Щось схоже за духом до Юрія Коваля. Такою, напевно, могла би бути радянська література, якби не цензура й не ідіотські ідеологічні викрутаси.

«Мы здесь живем» - весела і часом сумна замальовка про звичайних селян зі своїм трагедіями (зокрема, й через кохання, звісно), спокусами і нехитрими проблемами, з яких між тим і складається життя. Багато хороших образів – від сільських красунь до москвича, який приїхав до села з народничєской місією.

«Хочу быть честным» - як справедливо сказано вище, сюжет для «Фітіля» або для моралістичного фільму. Єдине, що, мабуть, відрізняє повість від традиційного радянського підходу – щирість і невимушеність як героїв, так і всього сюжету.

«Расстояние в полкилометра» - замальовка про плинність життя, яке закінчується часто так несподівано, і тому у будь-який момент може постати питання – а навіщо ти, власне, жив.

«Два товарища» - повість про дружбу і недружбу. Як часто в молодості буває – ось ви не розлій вода, а ось ви вже чужі люди.

Повість «Путем взаимной переписки» перегукується з «Любовью и мистером Льюишем» Уеллса. Тема не нова – як юнацькі мрії розбиваються об побут, тому що одного чудового дня тебе може засмоктати таке ж життя, як у всіх. І, як правило, ти сам у цьому винен. Бо думати треба. І, зокрема, не варто легковажно вступати у листування, відповівши на «письмо счастливому солдату».

«Шапка» – приклад сатири а ля Войнович. Що приваблює – для Войновича немає пересторог, він готовий сміятися над всім, і з однаковим гумором ставиться як до радянських реалій, так і до тодішнього Заходу з усіма його «Радіо Свободою» та підтримкою дисидентів. Ну і, звісно, вічна тема – графоманія, яка у перекособоченому СРСР, не заважала, а інколи і сприяла літературній кар'єрі.

бкврм