5

Дереш написав книжечку, у якій, за всіма правилами постмодерну, форма передує змістові. Зміст абсолютно другорядний тут, зате оформлення - бездоганне. Мовчав, мовчав, і, нарешті, зважився на цей роман, де сюжет як таковий - на пять хвилин роздумів, саме написання - на тиждень неспішно.
Так, його приємно читати - плинна, гарна мова, коли зачитаєшся - важко відірватися, приємно тримати у руках книжку - вона у симпатичному форматі, приємно усвідомлювати, що він сам ще вважає себе письменником, бо ж не мовчить, ні!
Але щось на шкребеться на серці. Щось сурогатне у книжці. Щось ненатуральне я відчуваю, ніби якась підстава, а може - стьоб.
Краще б уже друге, бо тупо продаватися - це якось неповажно.