5

"Ніхто не може стати чужішим, як той, кого ти колись кохав" (с) Ремарк

Ремарк... Це ім'я, на червоній обкладинці золотими літерами, означає шедевр. Аж зараз, читаючи українською, я в повній мірі оцінила його стиль, манеру, мову. Він неперевершений. Читала і насолоджувалась кожним рядком. Весь текст "Тріумфальної арки", я буквально роздерла на цитати, фрази і окремі словосполучення.

Знаєте, якби я прочитала "Тріумфальну арку" трохи раніше, мені здається, я б не накоїла стільки дурниць. Ну або хоча б знала, що "бігати за кимось" - це не прояв слабкості. Це ще треба могти собі дозволити. І не стала б, напевно, картати себе за це. Правда, б і бігати не стала... І про дружбу б нічого не говорила. "Любов не плямують дружбою".

Тільки Ремарку вдалося, розповідаючи історію однієї людини, торкнутися долі всього світу, змусити тебе ридати над тим, що, здавалося, було тобі байдуже. Все просто... Ремарк пише так, що хочеться жити. Адже це дивно, враховуючи те, про що він пише.

Нічний Париж. Світло ліхтарів. Брудні провулки. Каламутна Сена. І постійне почуття, що всмокталось в шкіру. Почуття страху, почуття самотності, відчуття того, що ти - єдина людина на цій планеті.

Париж на фоні початку війни. Лікар. Актриса. Кохання. Кальвадос. Зрада. Сміх і сумніви. Сльози, течуть по щоках. Втеча від себе самого і від брудної реальності. Солодкий смак помсти. Втрата...

Книга-емоція.

З другої спроби Ремарк таки підкорив моє серце. І в свою "Тріумфальну арку" він в'їхав переможцем.