5

Коли я закрила книгу, то слова літали у повітрі - мені залишалося тільки зловити їх і вкласти рядочками на екран. Навіть не знаю, плакати мені чи сміятися з того, що роман про жіночу сексуальність і свободу мені так сподобався, що питання «радиш почитати?» буде не складніше того, яке Карлсон поставив Фрекен Бок: «Ви перестали пити коньяк вранці? Відповідайте - так чи ні».

Влітку 1940 року Вівіан, яку трохи раніше витурили з коледжу Вассар, бо та прогулювала заняття, відправили жити до тітки Пег у Нью Йорк. У тітки був свій театр. Так розпочинається неймовірна історія «Місто дівчат» - іронічна і дуже чесна, майже щоденникова. Розповідь дійсно має форму листа від Вівіан Морріс до Анджели, яка прагне дізнатись, ким Віві була для її батька. Героїня ж розповідає, ким для неї був батько Анджели.

Спочатку, преші чотири-п’ять глав, ти занурюєшся в атмосферу богемного передвоєнного Нью Йорка, але потім сторінка за сторінкою, розділ за розділом книга перетворюється у історію життя Віві та водночас відвертий погляд на життя в ілюзорній безпеці у часи Другої світової війни та зміну американських епох.

Отож, чи раджу я цю книгу? Так. Анонсований меседж «ти не мусиш бути хорошою дівчинкою, щоб бути хорошою людиною» відповідає змісту роману, бо це дійсно історія про те як жінкам доводиться мати справу з труднощами сприйняття, бо досі, коли щось робить чоловік, то це «вдалий стратегічний маневр», а коли те ж саме робить жінка, то «маніпуляція»... І так можна продовжувати до нескінченності. Водночас це історія дружби і кохання у тіні війни та про внутрішнє знання «серцем», що добре і що погано особисто для тебе, яке неможливо підробити.

У «Місті дівчат» мова йде про те, що, якщо є пристрасть, то щось неодмінно чекає попереду. Якщо не втрачати надію, то його можна знайти. Звісно це ще і історія про двох таких несхожих людей, але, можливо, любов і спалахує яскравіше за все у прірві між двох протилежних полюсів.