3

У педагогіці кажуть, що порівнювати людину можна тільки з нею самою. Як людина, яка прочитала всі опубліковані твори Люко Дашвар, цілком можу проаналізувати розвиток автора у площині "прогрес-регрес".
Знаєте, це абсолютний крок назад. Навіть стрибок. Не інакше. Після Покрову шанувальники творчості Ірини Чернової очікували чогось неймовірного, вражаючого. По факту видається, ніби авторка знайшла якісь старі нотатки періоду написання книги Село не люди і додала туди елементи книги Покров . Вийшло, як колись співала Таня Буланова, «Я его слепила из того, что было…» і далі за текстом.
Окремо хочу сказати про назву роману. У Люко Дашвар вони завжди символічні, побудовані на грі слів і є ключем до твору. Проте й тут не все гут. Ініціація, як пише вікі, то є "звичай, суть якого полягає у переведенні юнаків і юнок у дорослі вікові класи". За сюжетом твору йдеться не зовсім про це. Скоріше маємо справу з випробуванням-іспитом, подоланням перешкод, які ставить перед собою сама людина, а не хтось сторонній. Але то вже деталі.
Ну і про плюси. Не все ж дьоготь.
Сюжет, як завжди у Люко Дашвар, цікавий і такий, що зачіпає, примушує замислитися (думаю, не тільки я замислилася про те, ким є на 100%, хоч міркування дідуся Реформаторського більше ніж мутні). Образи яскраві, є в них те, що додає упізнаваності й робить їх схожими на реальних людей. Але ідея йти різними стежками до фіналу, у якому всі образи чудернацьким чином поєдналися, як на мене, невдала. Та й епізоди сільського/хутірського життя традиційно вдаються авторці значно краще, аніж урбаністичні.
Сподіваюся, наступна книга Люко Дашвар буде кращою.

Для тех, кто читает на русском

В педагогике говорят, что сравнивать человека можно только с ним самим. Как человек, прочитавший все опубликованные произведения Люко Дашвар, вполне могу проанализировать развитие автора в плоскости "прогресс-регресс".
Знаете, это абсолютный шаг назад. Даже прыжок. Не иначе. После книги Покров поклонники творчества Ирины Черновой ожидали чего-то невероятного, впечатляющего. По факту кажется, будто автор нашла какие-то старые заметки периода написания книги Село не люди и добавила туда элементы книги Покрову . Получилось, как когда-то пела Таня Буланова, «Я его слепили из того, что было ...» и далее по тексту.
Отдельно хочу сказать о названии романа. У Люко Дашвар они всегда символические, построенные на игре слов и являются ключом к произведению. Однако и здесь не все гут. Инициация, как пишет вики, это "обычай, суть которого заключается в переводе юношей и девушек во взрослые возрастные классы". По сюжету произведения речь идет не совсем об этом. Скорее имеем дело с испытанием-экзаменом, преодолением препятствий, которые ставит перед собой сам человек, а не кто-то посторонний. Но это уже детали.
Ну и о плюсах. Не все ж деготь.
Сюжет, как всегда у Люко Дашвар, интересный и такой, что затрагивает, заставляет задуматься (думаю, не только я задумалась о том, кем являюсь на 100%, хотя соображения дедушки Реформаторского более чем мутные).
Образы яркие, в них есть то, что придает узнаваемости и делает их похожими на реальных людей. Но идея идти разными путями к финалу, в котором все герои причудливым образом соединились, на мой взгляд, неудачная. И эпизоды сельского / хуторского жизни традиционно удаются автору значительно лучше, чем урбанистические.
Надеюсь, следующая книга Люко Дашвар будет лучше.