4

Завжди із задоволенням читаю новинки молодих українських письменників, а якщо натрапляю на триллер, то щиро вболіваю за автора і вірю, що його творіння прийдеться до душі.
З творчістю Алевтини Шавлач я знайомилася вперше. Ні разу не вагалася, побачивши книгу на сайті видавництва, - і не помилилася. Книгу прочитала за один день. Безсумнівно, враження вона на мене справила. Крім того, порадувала і манера написання. Триллер тримає в напрузі, змушує співпереживати героям, навіть подекуди переслідує відчуття, що все коїться і з тобою.
Звичайно, книга не дає відповіді на всі запитання і щось читач має надолужити сам, як-от істинний сенс кінцівки.
Також не можу зрозуміти і осмислити теплих почуттів героїні до свого мучителя. Це не було схоже на стокгольмський синдром в прямому значенні цього терміну, радше - щось іще більш збочене і хворобливе.
Складалося враження, що окремі ідеї для книги були почерпнуті з легендарних "П'ятдесяти відтінків сірого".
Головний герой, як згодом і героїня, справляли негативне враження, тому особливого співчуття не викликали. Дуже мало про те, що керує Дем'єном і як він став тим, ким є насправді. Лінія про батька розкрита слабко і непереконливо.
Книга стане приємною несподіванкою для всіх, хто хоче прочитати якісний український триллер.