5

В останній свій візит на найбільший книжковий ринок Києва таки придбала собі омріяну Антену і цей роман, написаний майже десятиліття тому. Не тільки тому, що після  Інтернату і Тамплієрів я цілком по-новому дивлюся на творчість цього письменника, а ще й через те, що цьогоріч у програмі з української літератури для 11 класу є саме "Ворошиловград".
Це дуже чоловічий роман, із глибоким філософським підґрунтям і висловами, що розтягують на цитати; вони чекають на тих, хто доплив на хвилях меланхолії до кінця твору. До речі, сюжет не фонтан, із вкрапленнями містики і виразним постмодерним звучанням, але текст дивовижний. Оці тягучі речення на півсторінки справді затягують, образи яскраві, порівняння несподівані та на диво влучні. А ще - причаровують герої - трохи дивні, але душевні, зрозумілі, теплі, живі. Часто безшабашні, нелогічні, дуже різні, але все одно пронизливо "свої".
Як на мене, проект ""Ворошиловград" - шкільний твір" приречений на невдачу. Дуже важко сучасним молодим людям зрозуміти, прийняти та полюбити героїв Сергія Жадана. Бо вони родом із зовсім іншого, неспокійного часу, коли гуртувалися у дворі, а не на сайті, коли й справді було відчуття плеча/ліктя у людей, які разом багато пережили.