3 Шлях у нікуди

Роман підкуповує своїми нагородами. Пулітцерівська премія! Це неабищо. Та вкотре я розчаровуюсь в нагородах. І хоч роман непоганий, та на Пулітцер, як на мене, не тягне.

Книга про постапокаліптичне майбутнє. Начебто цікава тема, але вся історія виявилась сірою і не цікавою. Як і майбутнє... Сюжет книги розповідає про шлях батька та сина до світлого майбутнього. Все живе знищене не відомо по якій причині. На шляху трапляються поодинокі люди, які так само борються за життя, за виживання на цій спустошеній землі. І те, як вони борються, місцями викликає огиду. Батько ж із сином намагаються бути на стороні добра. Син являється таким собі орієнтиром, янголом для батька, щоб не втратити останні дещиці людяності. Шлях їх прямує до океану, де, як на думку батька, є якась надія. В романі йде опис навколишнього світу. Він сірий, весь в попелі, занедбані будівлі... То дощ, то сніг. Пейзажі не з приємних. Часом між батьком та сином ведеться діалог. Але якогось цікавого змісту він не несе. Простий діалог батька з малим сином.
Єдиний момент можу виділити, як вони зустріли по дорозі старого на ім'я Ілай. От дорослий діалог батька з дідом таки цікавий. Філософські роздуми, які заставляють замислитись.
До океана вони таки добрались, а от що їх там чекає - дізнаєтесь з книги. Я на кінцівку покладав надії. Але, але, але...

Очікування виявились більшими ніж отримане. Тому і така оцінка. Може бути. Але не супер!
Подивимось фільм.