4 "Ми всі в одному човні, і цей човен протікає".

На цю книгу я давненько задивлялась. Мої улюблені теми – війна та євреї (мабуть, в минулому житті я точно мала до цього відношення). «Війна не той предмет, який приємно обговорювати». Але не говорити про неї не можливо.

Очима дитини не дитячі реалії. Війна тут особлива. Тут не має бойових дій, жорстоких розстрілів, розбомблених міст. Тут лише заплакані й сумні очі тисячі дітей. Самотніх. Які втратили все та всіх. А про їхнє хитке становище нагадує лише нашита зірка на рукаві смугастої піжами, значення якої вони й досі не збагнули. Не міг збагнути й Бруно – син німецького коменданта концтабору, який щодня дивився у вікно, де бачив маленькі цяточки, які доживали останні дні за колючим дротом. Чому хлопчик не міг перейти на інший бік, а інші – вийти за межі дроту? Часом це скидалось на якусь гру, яка зрозуміла лише дорослим. Але ж Бруно так хотілось зрозуміти, що там далі, за тією страшною огорожею…

Не всі серед нас люди. Знову виділяють євреїв, яких не вважають за людей. У них є своя історія: хтось хороший лікар, хтось науковець, а хтось – мала дитина, яка ще не встигла осягнути і зрозуміти, що таке життя. Але вирок для всіх один, і він зовсім не людський. Дуже сумно спостерігати за тим, як батьки з дитинства привчають своїх дітей до того, хто поганий, а хто ні. А дітям все одно не до кінця зрозуміло, чому євреї не такі, як, припустімо, німці. І що вони зробили, що впали в немилість іншим.

Краще нікому не казати. Твій друг єврей? Тссс, нехай це буде маленькою таємницею. Це і поєднало дев’ятирічних Бруно та Шмуля. Німця та єврея. Вони могли говорити годинами: про свою країну, сім’ю, захоплення, минулі й майбутні дитячі експедиції. Однак вони не могли погратися разом, а їм так кортіло. Ненависний колючий дріт був між ними. Два дитячі світи, які гармонійно поєдналися в одну історію.

Цинізм. Саме цинізму тут вдосталь. Історія німецького кар’єриста, якого засліпила любов до Фюрера та власної роботи, і який через це нехтує своєю сім’єю. Йому байдуже що думає його мати, дружина, в кінці-кінців – маленький син, якому було самотньо. Ще один привід задуматися, що ж таки важливіше: робота та те, що про вас подумають чи власна сім’я? Автору браво за такі думки.