5

(7)
Оксана - моторна, жартівлива, ніжна, наївна красива дівчина, якій ще не виповнилась 16 років, живе з мамою. Всі хлопці на селі бажають її мати за дружину, але Оксана мріє про пана, когось особливого. І ось закохується вона у красивого зводника дівочих доль - командира. Цікаво, що в нього навіть імені в творі немає. Він просто Командир - один із тисячі типових командирів, які обдурюють наївних сільських красунь. Пройшовши багато старждань та зазнавши морального безчестя, Оксана повертається у рідне село.
Історія типова в літературі, типова в 18 ст, типова в долі дівчини - зведення заможним, вищим за станом хлопцем дівчини. Та на її щастя Оксана не зовсім звичайна дівчина. Вона зрозуміла свою помилку, та пройшовши покаяння (що для Квітки-Основяненка - сповідувача православя - вкрай важливо) повернулася одому, згодна була пройти все приниження, чесно дожити свій вік з матірю та сином. Символічним є закопування дівочої коси Оксани на могилі батька. Вона закопала своє дівування раз і навіки, оскільки на той час народити поза шлюбом, або віддати свою честь ("розпустити косу", оскільки дівоча коса - символ чистоти, дівування) до шлюбу вважалося найганебнішим, неморальним.
Суспільство на той час було високоморальним і шанувало традиції та закони Божі. І з одного боку, Оксана заслуговує на покарання з боку суспільства, а з іншого, воно засуджує її на повільну смерть, воно негуманне. І ми бачимо, як автор скрушно відмічає, як ті, хто поважав та дружив з Оксаною тепер сторонились її та відвертались. лише одна людина, окрім матері прийняла її - це був Петро, який ніколи не засуджував людей, він вислухав її і прагнув допомогти. Високоморальність суспільства це інша сторона негуманності. Адже жінка не могла піти працювати ніде, їй залишалось лише померти. У творі звучать слова докору матері за гординю дівчини - один із гріхів людських, від яких йде все лихо для людини. Адже гордість викливає багато думок: про свою вищість, кращість за інших людей, провокує зверхнє ставлення до інших, егоїзм.
Стиль Квітки-Основяненка насичений жартами, фольклорними мотивами, багатством колориту мови - епітети, порівняння, метафори, зменшено-пестливі слова, розгорнуті детальні описи чеснот головних героїв.
На щастя Оксани, фінал щасливий, бо вона покаялась, зрозуміла свою провину, і відмовилась від покриття свого безчестя.
Найбільш мене вразив Петро - благородна, жаліслива людина. Образ Оксани також викликає справжнє співчуття до її долі, наївності.
Історія, яку нам розповів Квітка-Основяненко є цінною для літератури і для кжної дівчини зокрема, оскільки залишається актуальною і у наш час. Скільки б не було розмов про зведення дівчат, все одно, проблема така завжди буде існувати, хоча методи будуть різні. Скільки дівчат прагнуть кращої долі, бути багатою, вийти заміж за красуня зза кордону, мати розкішне життя. Твір є безперечно актуальним, оскільки кожен образ можна перенести і в наш час. І хоча деякі деталі описуються поверхово, можна про них здогадатися і самим. Наприклад, Маланка, "подруга", яка звела командира з Оксаною. Зводниця і лицемірка, яка мала свою вигоду із чужого нещастя, сцени домагання командиром Оксани, причини відбирання землі у матері Оксани. Принцип "моя хата скраю", коли люди дізнались про славу дочки, вони примножили чуже горе, відібрали землю, бо нікому захистити бідну селянку було, незважаючи на її заслуги, чесність, про які йшло на початку твору.
Отже, Квітка-Основяненко нам розповів не просто історію про те, як у 18 ст. зводили дівчат, а оголив душу дівчини перед нами, показав негуманне жорстоке суспільство, із високою моральністю та законами, та повернення у суспільство лише через покаяння та сповідування чесного життя.