4 Внутрішній світ “Старої холери”

Володимира Лиса називають золотим письменником України. “Стара холера” - перший його роман, прочитаний мною. І з нього можна зробити висновок, що автор, як пише, то не лише про зовнішній світ, події і діяння, а й про внутрішній. В деяких епізодах почування, емоції його героїв проступають на перший план. Тому поруч із “золотим” я поставила б прикметник “чуттєвий”.
А ще в “Старій холері” він вміло описує історію двох поколінь. І ті словесні прийоми, які використовує, абсолютно відповідають духові і періоду. Немолоді персонажі, що все життя прожили в селі, говорять і навіть думають отими колоритними діалектизмами, що більше ніде й не зустрічаються. А які діалоги вони ведуть між собою! Кожне слово - фарба в цілісній картині. І нічого в ній немає зайвого або порожнього. Міркування і поведінка сучасного покоління теж підкреслені образно. В них можна впізнати власні сумніви, мрії, почуття.
Словесна канва твору складається не лише з яскравих діалектизів, а й фірмових, навіть не авторських, а слівців його персонажів. Вони роблять їх образи повновидними, об'ємними. І мені подобається, коли вони говорять і думають так, як ми. А не згідно правил, за якими одне слово має повторюватися лише раз в одному абзаці. Інакше - тавтологія, не приведи Господи. Така мова надає роману ритмічності, душі, ніби він сам перетворюється на живу істоту.
Я насторожено ставлюся до українських прозаїків-сучасників, особливо тих, хто пише про сучасність. Її і так вистачає у реальності. Проте “Стара холера” Володимира Лиса наштовхує на бажання прочитати ще щось із резерву цього золотого і чуттєвого письменника.