5 Чудова історія

Водохреще закриває цикл свят, тому якраз встигаю у рамках зимового Бінго написати про одну з улюблених книг дитинства.

Передісторія. Кілька років тому ми були на хуторі Проні поруч з Диканькою. Припускається, що саме цей хутір послужив прототипом того, який описаний в повісті М. Гоголя (я ж напишу якось про ту подорож у блог, правда?). Поруч з тією Диканькою, де творяться дива, а зірки та місяць наздзвичайно яскраві на різдвяному небі.

Історія. Цього ж року, коли прикрашали ялинку, дивилися «Вечори на хуторі біля Диканьки» режисера Олександра Роу – і це було так атмосферно, особливо та сцена, коли знахар Пацюк їсть вареники, які самі стрибають у сметанку і залітають до рота :)

Уперше цю повість я прочитала у якості завдання з читання на літо, але ні разу у ніч перед Різдвом. А дарма! Бо читаєш і одразу ж оживають перекази і повір’я, серед сторінок жваво постає чорт, який і місяць вкрав, і пургу навіяв. І ти починаєш по-доброму сміятися над кумедним дяком-боягузом та бабами-«триндичихами», прагнеш дістати черевички разом з Вакулою для його коханої. Чудова історія.

Замість епілогу. Я так багато читаю, але зовсім лінуюся про це писати. Та якщо вже щось перечитую, і не один раз, то про це просто грішно не розповісти.