3

Це як слухати таємну сповідь супутниці по купе - ти щиро налаштовуєшся не перебивати, не критикувати, не осуджувати і не вішати на людину ярлики. Під час оповіді ти спочатку співчуваєш їй, розумієш первісний мотив, не заперечуєш аргументам на користь (не маєш права, бо це емоції і переживання іншої людини). І ось вона завершує розповідь щасливим фіналом, хвалиться дітьми і відносинами з чоловіком, а ти... Ти мило посміхаєшся у відповідь, киваєш там де цього чекають, радієш в голос що все гарно склалося, а в голові рій мовчазних питань ( "навіщо все це було?! це чисто жіночій драматизм чи особистий егоїзм?! таки справді одна екстравагантна витівка-втеча здатна переродити абсолютно нездорові відносини, зіпсовані роками побуту і нездатності навіть поговорити один з одним ?!"). Лишаєш свої роздуми на потім, прощається і виходиш на потрібному пероні.