5 Звірячі закони - людяніші

«Народженому в темряві і помирати в темряві легше. А кому вдалося хоч промінчик світла уздріти, смерть йому в тисячу разів страшніша.»

Кожного разу, читаючи Юрія Вінничука, я все більше і більше усвідомлюю, який же він талановитий, який… український, і як майстерно між стрічок вміє заховати ту саму правду, яку хоче донести своїми творами.

«Місце для дракона» - казка. Але вона незвична для нашого сприйняття. Насамперед, у ній немає ґепі-енду.
Отож настройтеся на сумне-сумне, і зовсім не дитяче чтиво. Адже дракон тут не страшний і жорстокий монстр, а витончений і вишуканий поет, який цитує біблію, любить городину, а біля його печери не купа кісток нещасних жертв, а красива і запашна клумба.
Та й лицар тут, хоч і бестрашний, але не зовсім відповідає стандартам. Головне для нього - не слава на полі бою, а справедливість. І ніщо, навіть обіцяна рука князівни, не змусить його поступитися своїм принципам.

«Місце для дракона» - сатира, що висміює чиновників, можновладців, які «діючи в рамках закону» плюють на саму людину, на почуття, на все красиве.
Вона гірчить на душу, але не отруює ії, просто бентежить і навіює сум.
Скільки ще потрібно вбити драконів, щоб життя стало справедливим? Скільки безневинних грицьків мають скласти голову на алтар жадності і недбальства тих, хто зажирувавшись, не бачить прекрасності світу, для кого духовність - то гроші, закони для самих себе і знову гроші. Люди із грошовими знаками, замість зінниць. Ні гордощів, ні величі, одна тільки жадібність и ницість. Гидко, сумно, страшно.
А воїнів світу вбивають просто так. А може якраз саме тому, що вони воїни добра?
– Я казав: не від нього зло… Воно в нас самих.
– Держава спала. Я мусив її розбудити, – аж застогнав князь.
– Але розбудилисьте не державу, а лихі інстинкти… – сказав пустельник. – Це ще добре, як народ на цьому й заспокоїться. А як ні?… Що буде, коли відчує, що йому замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалося? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Чи всі вони будуть справжні?… Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен з нас мав кого розіп’ясти? Де взяти стільки іуд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати, сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів! Не обділи нікого, навіть юродивого! Навіть нетямущої дитини, бо й вона мусить мати свою турнію!

І підуть скоро по світу жебраки в пошуках драконів. Хоч одного, щоб самоутвердитися, а краще два, щоб надійніше, а ще краще з двома головами, ні з трьома. І щоб не літав, то зайве, і щоб без вогню, то не тільки зайве, а ще й страшно. І ніяких книжок, і думки геть…

Люди, схаменіться!

"Рожденному в темноте и умирать в темноте легче. А кому удалось хоть лучик света усмотреть, смерть ему в тысячу раз более страшная".

Каждый раз, читая Юрия Винничука, я все больше и больше осознаю, какой же он талантливый, какой... украинский, и как мастерски между строк умеет спрятать ту самую правду которую хочет донести своими произведениями.

"Место для дракона" - сказка. Но она необычная для нашего восприятия. В первую очередь, в ней нет хеппи-энда
Настройтесь на грустное-грустное, и вовсе не детское чтиво. Ведь дракон здесь не страшный и жестокий монстр, а утонченный и изысканный поэт, который цитирует библию, любит огородину, а около его пещеры не куча костей несчастных жертв, а красивая и душистая клумба.
Да и рыцарь здесь, хотя и бестрашний, но не совсем отвечает стандартам. Главное для него - не слава на поле боя, а справедливость. И ничто, даже обещанная рука княжны, не заставит його поступится своим принципам.

"Место для дракона" - сатира, которая высмеивает чиновников и всех власть имущих, которые "действуя в рамках закона", плюют на самого человека, на чувство, на все красивое.
Она горчит на душу, но не отравляет её просто смущает и навеивает грусть.

Сколько еще нужно убить драконов, чтобы жизнь стала справедливой? Сколько невинных «гришек» должны сложить голову на алтарь жадности и нерадивости тех, кто, жируя, не видит прекрасностей мира, для кого духовность - это деньги, законы для самих себя и опять деньги. Люди с денежными знаками, вместо глазниц. Ни гордости, ни величия, одна только жадность и ничтожность. Гадко, грустно, страшно.
А воинов мира убивают просто так. А может как раз именно потому, что они воины добра?
- Я говорил: не от него зло. Оно у нас самих.
- Государство спало. Я должен был его разбудить, - аж застонал князь.
- Но розбудились те не государство, а плохие инстинкты. - сказал отшельник. - Это еще хорошо, когда народ на этом и успокоится. А если нет?.. Что будет, когда почувствует, что ему маловато смерти дракона, потому что зло им не исчерпалось? Что будет, когда он кинется искать и другие источники зла? Будут ли все они настоящими?.. Одного дракона на все государство маловато. Где взять еще столько драконов, чтобы каждый из нас имел кого распять? Где взять столько иуд, чтобы было на кого перевести вину? Когда народу не будет кого проклинать, силы его подупадут. Боже! Пошли нам драконов!
Не обдели никого, даже юродивого! Даже бестолкового ребенка, потому что и он должен иметь свою мечту!

И пойдут скоро по миру попрошайки в поисках драконов. Хоть одного, чтобы самоутвердиться, а лучше два, чтобы надежнее, а еще лучше с двумя головами, нет, с тремя. И чтобы не летал, это лишнее, и, чтобы без огня, это не только лишнее, но ещё и страшно. И никаких книг, и мысли прочь.

Люди, опомнитесь!