5

Ми близькі і далекі — як два океани.
Ми єдині і вічні — як вічна вода.
Це неправда, що в світі колись нас не стане,
Бо залишаться пісня й трава молода.

Хай не маємо часу поглянути в небо,
У якому шукали ми Шлях Чумаків.
Як він нас поєднав — говорити не треба,
Ми про це пам’ятаємо. Ми — і зірки.

Хай простори їх вічні, холодні і чисті
Тихим сяйвом зігріє зоря молода.
Ти поглянеш на неї і знову згадаєш,
Як колись нас п’янила весняна вода.

Для мене ця книга виявилася прозово-поетичним дивом. Ніжна, пронизливо-щира історія кохання сироти (у минулому) та повії (теж у минулому). Історія двох абсолютно різних доль, але однаково нещасних. Чи такі люди заслуговують на щастя всупереч думці суспільства? Чи вийде щось у них?

Це вже не перша моя книга в Дари Корній. Її стиль все такий же магічний і дуууже поетичний (недарма ж вона написала цю книгу у співпраці з Любою Долик). Вірші були символічним доповненням історії.

Кінець доволі несподіваний для мене. Так, він пронизливо-солодкий, прямо цукровий, але мене це зовсім не роздратувало. Іноді хочеться почитати такі історії про кохання — світле та щире. Можна ж хоч ненадовго повірити в чудо?