чотири місяці поспіль ішли дощі
витоптуючи посіви збиваючи садовину
йшли як новобранці,
старанно поливали придорожні кущі,
затягували, як могли, свій похід на чужу війну.

і ніхто з нас не знав,
де насправді знаходиться зона бойових дій
і не уявляв реальних масштабів втрат.
та для підняття духу до нас прибилась жінка на ім*я Надія,
яка взагалі не збиралася помирати.

у кожного чоловіка, повторювала, своя персональна війна
і нагріта зброя в руках,
за яку він готовий триматись до скону,
а перемога – їй все одно з ким
вона як курва вона
не належить нікому

і ми слухали, як у горлі її перекочуються громи,
коли вона нам співала свої дивні похідні й колискові,
і в кожній краплі її дезинфікуючої слини
була отрута любові
бо в кожної жінки, казала вона, буває така любов,
яка ставить її на коліна, засовує дуло до рота
і не вбиває. І тоді йдуть крізь неї дощі,
за ротою рота,
щоб змити кров.