Коли Заратустрі минуло тридцять років, покинув він свою батьківщину, і озеро своєї батьківщини, і подався в гори. Десять літ це його не смутило. Та зрештою змінилося його серце. "О, велике світило сонце, ти що сходиш кожного ранку: кому б ти світило, якби не мій змій і я". "Цей келих прагне спорожніли, і Заратустрі знову прагне стати людиною!" "Раніше ти ніс попіл в гори, а тепер несеш вогонь вниз!" А хто це йде, похитуючись, і на устах у нього немає осоруги! "А що робить цей святий у лісі?" ... Краще, щоб я у Вас нічого не вкрав! Старий у лісі не знав, що Бог помер.