Ти не повіриш: ми не самотні на цій планеті й у наших містах. У нас у всіх є схожі спогади. Про наших рідних, які вже не з нами, про стосунки, яких нема, про зорі наших дитинств і про яблука, що гупають у далеких і близьких садах. У нас є старі світлини й гіркувато-солодкий досвід мовчання та слів. І те, що ми схожі, не страшно. Страшно не хотіти приймати це й жити далі під гупання тих самих яблук того самого саду, бо важливо не те, чому не склалося там, а те, чи складеться тут. І хай яблука матимуть схожий смак, це все одно будуть інші яблука, з іншого часу та інших рук.