А потім, відносно недавно, він відкрив для себе, що тих дорослих людей, яких він раз назавжди собі вигадав, коли був малим, насправді немає. Тобто немає взагалі, а геть усі, кого він знає особисто, про кого читає, кого спостерігає по телевізору, поводяться, мов підлітки, й мислять як підлітки, й так до старості, аж допоки це знову впадає у вічі. З віком додається лише досвід, обережність, утома, а паливо залишається те саме: потреба у визнанні, владі, іграшках, плюс на певний час базовий інстинкт. Але розум тут нідочого, це все забобон, вигадка культури.