Серия книг «Казки народів СРСР» — 31 книга

В книжці зібрані найпопулярніші, найхарактерніші казки грузинського народу.

Книжка знайомить читачів з казками про звірів, побутовими, чарівними та героїчними.

Народ славить у своїх казках розум, сміливість, добро, працьовитість.

gagarin1990 2 июня 2015 г., 18:04

Сувора і велична природа далеких окраїн нашої Батьківщини – Чукотського півострова й північної Камчатки. Це край холодних штормових вітрів, вічної мерзлоти, короткого літа і нескінченно довгої зими з тріскучими морозами і страшними хуртовинами, які не вщухають по кілька днів.

Природні і кліматичні умови, рослинний і тваринний світ цього краю визначаються крижаним диханням грізного сусіда – Арктики. Похмурі скелясті береги Чукотки і північної Камчатки омиваються водами Чукотського та Берінгового морів, які більшу частину року вкриті товстою кригою.

З давніх-давен на цій непривітній, змережаній гірськими кряжами і сопками землі живуть мужні, працьовиті люди – ескімоси, чукчі, коряки. На звивистих берегах Льодовитого океану розкидані нечисленні селища звіробоїв і мисливців на морських тварин; у безкраїх просторах болотистої тундри загубилися кочовища оленярів.

Про історичне минуле цих народів відомо надто мало. Та й вийшли вони на історичну арену тільки в XVII столітті, після приєднання Східного Сибіру до Російської держави. Але вчені-досдідники проникли на Чукотку й північну Камчатку лише у XVIII столітті.

Усі відомості про історичне минуле цих народів, про розвиток їхньої матеріальної і духовної культури ми черпаємо головним чином з фольклору, який до Великої Жовтневої соціалістичної революції заміняв народам Півночі писемність. Усна народна творчість чукчів, ескімосів і коряків дійшла до нас у вигляді численних міфів, легенд, героїчних переказів, казок. У них відображено найвизначніші історичні події, самобутні національні традиції, побут і звичаї народів Чукотки та північної Камчатки, показано їхні волелюбні прагнення і мрії про щасливе життя. Більшість цих фольклорних творів відзначається високою мистецькою вартістю.

У цьому збірничку представлено народну творчість Чукотки в її найхарактерніших зразках та жанрових і тематичних різновидах.

gagarin1990 2 июня 2015 г., 15:28

На північному заході Радянського Союзу, біля Балтійського моря, живуть естонці. Їхні предки прийшли сюди майже п'ять тисячоліть тому.

У ХІІІ столітті Естонію підкорили німецькі рицарі, і естонці стали рабами. Гнобителі змінювались — тут панували рицарі Лівонського ордену, Швеція, Данія, Польща, Російська імперія — а народ лишався в неволі. Наперекір цьому естонці створили багатющий фольклор — жіночі пісні і чоловічі оповідання. Збирати і записувати народну творчість почали в ХІХ сторіччі. Ф.Р.Крейцвальд (1803—1882), наприклад, із народних пісень та легенд створив національний епос "Калевіпоег". Відомими збирачами фольклору були Якоб Хурт (1839—1907), Maттiac Ейзен (1857—1934) та багато інших.

Звичайно, збирачем фольклору був і народ: селяни і ремісники, вчителі і учні, які записували казки, легенди, прислів'я, пісні, загадки тощо і надсилали вченим. Так у Якоба Хурта було майже 1500 помічників. Ця робота не припиняється й тепер, тому не дивно, що зібрано дуже багато.

На сьогодні відомо понад 25000 різновидів і приблизно 700 самостійних типів естонських казок.

Казки дуже старі. Їх розповідали і слухали з радістю і хвилюванням, бо в них була заповітна мрія народу, "сподівання і надії", як зауважив В.І.Ленін. Герой казок знаходить щастя наперекір усім труднощам. Завдяки своїй працьовитості й енергійності здобуває владу й повагу, долає могутніх ворогів. Він завжди добросердий, ввічливий, готовий допомогти іншим, мудрий і кмітливий. Дуже часто слабосилий і мудрий протиставляється дужому, але дурному. В таких випадках завжди перемагає розумніший. Так кмітлива лисичка бере гору над вовком і ведмедем, але пасує перед їжаком ("Їжак і лисиця"). Естонські народні казки про тварин часто короткі, схожі на народні жарти, як, приміром, одна з найпопулярніших оповідок "Одруження ворона", що її записано понад 100 варіантів.

Одна з найпоширеніших казок — "Сирота і хуторянка" налічує більше 200 варіантів. Про чесних простих людей в казках розповідається з теплотою і любов'ю, чого ніяк не скажеш про багатіїв, королів, священиків. Хитрість — зброя слабкого, і її застосовує багато героїв естонських народних казок у боротьбі з ворогами.

Хай ця книжка ознайомить юного українського читача із краплиною з бездонної криниці усної творчості естонського народу. Сподіваємось, що ці казки стануть і вашими улюбленими.

gagarin1990 2 июня 2015 г., 14:08

Білорусія - це край зелених лісів, блакитних озер, запашних луків, урожайних полів і працьовитих людей. Білоруський народ, як і братні сусідні народи - росіяни й українці, протягом багатовікової своєї історії створив безліч легенд і переказів, пісень і казок, у яких втілено споконвічні народні мрії й сподівання, відображено життєвий досвід народу.

В Білорусії казки почали збирати й записувати наприкінці XVII століття, і зтого часу вийшло чимало збірок народної творчості. Але широко зібрати й вивчити білоруський фольклор стало можливим лише після Великої Жовтневої соціалістичної революції.

У цій збірці вміщено найцікавіші казки для дітей про тварин, чарівливі й соціально-побутові казки. У білоруських казках про тварин багато спільного з російськими та українськими народними казками: у них лисичка завжди хитра, кіт мудрий, півень відважний, заєць лякливий, вовк дурний. Вчинки й вдача свійських і диких тварин багато в чому схожі на людські. Герої чарівливих казок - це богатирі й звичайні люди, що перемагають підступних і хитрих ворогів і рятують від загибелі багатьох людей. У цих казках відображено мрії наших предків бути дужими. спроможними переборювати численні труднощі й перешкоди, що постійно виникали в житті. Соціально-побутові казки виникли під час боротьби білоруського народу проти гнобителів - панів, попів, ксьондзів. Народ засуджує зажерливих панів. висміює ледацюг, брехунів, таврує всіх тих, хто норовить жити чужою працею.

Казки братнього білоруського народу прославляють любов до батьківщини, дружбу, працьовитість, чесність, щирість, справедливвість.

gagarin1990 28 апреля 2015 г., 13:50

Любий друже!

Перед тобою збірка найпопулярніших казок українського народу. Ти вже читав казки інших народів нашої країни, в яких розкривається життя, мудрість і історія народу кожної республіки, що входить до складу Країни Рад.

Казки народилися серед трудового народу й передавалися з покоління в покоління. Подорожуючи по землі, казки анітрохи не старіють, борються за справедливість, проповідують мудрість, вчать людей виховувати в собі кращі людські риси - зневажати зло, боягузливість, скнарість, бути відважними, добрими, люити свою землю.

Ти розгорнув книгу - і тебе чекає дивовижний світ народної фантазії, цікаві пригоди й зустрічі з твоїми кращими друзями, яких ти вже знаєш, а можливо, що зустрінешся вперше: Іваном-Побиваном, Котигорошком, Кирилом Кожум'якою, Паном Коцьким і іншими героями казок, любимих народом.

gagarin1990 28 апреля 2015 г., 17:43

Може, ви й не помітили, діти, що то не обкладинку книжки щойно перегорнули, а розчинили двері до чарівного світу казки. Заходьте, не вагайтеся, на вас тут чекають найдивовижніші пригоди: ви відвідаєте країну Сусамбіл, побачите змагання двох чаклунів і дізнаєтесь про день, коли з неба падають перепічки, полинете через море у пащі велетенської рибини і візьмете участь у полюванні красуні Мегрі-Нігор. Перегорніть ще одне сторінку - і ви розумітимете мову всіх тварин і рослин, дізнаєтесь про їхні таємниці. І не бійтеся ані хижих вовків та лисиць, ані страховищних девів та драконів, ані жорстоких баїв та шахів. Вас радо і безстрашно боронитимуть ввід них три брати-товариші і Мукбіл-Пращівник, Клич-Батир і Тугри. Ці казки народилися дуже давно, їх складали мудрі й добрі люди в садах і пустелях Узбекистану. І не одне століття за ними вчилися діти й дорослі чесності і сраведливості, мужності і відваги, любові до рідного краю і робочого люду. Погляньте на південний схід - понад рудими й чорними пісками, понад життєдайними оазами підвівся нині вільний і щасливий смаглявий красень Узбекистан. На його землі більше ніколи не пануватимуть хани та ішани, шахи та баї, бо справдилися мрії народні, справдилося те, чого сподівалися оповідачі й слухачі чудових народних казок.

gagarin1990 28 апреля 2015 г., 18:16

У Вас у руках зібрання найхарактерніших казок, що їх творив, зберігав і передавав усно з покоління в покоління таджицький народ. Таджики, як і українці, успадкували дуже давню індоєвропейську культурну традицію, суттю якої є хліборобство й віра в світлу сонячну силу - джерело земного життя. Ім'я народу - таджики - походить від слова тодж - світлоносний вінець, тобто чуб на маківці голови, як козацький чуб-оселедець; такі чуби-чуприни носили в давнину наші спільні предки саки - скити - сколоти (по-грецьки скіфи), цей знак родовитості мав і київський князь Святослав. І хоч нині наші землі віддалені на три тисячі кілометрів, у нас із таджиками збереглося багато спільного у побуті, звичаях і головне в мові як способі вияву думок. Ось кілька прикладів таджицько-української мовної спорідненості: нана - неня, тата - тато, модар - матір, падар - батько, то'ле - доля. Ці слова позначають одвічні основоположні поняття в житті людини й народу і зберігають своє первісне звучання тисячоліттями. Таджицькі села з назвою Лайлакон, як і українські Леляки, походять від лайлак - лелека, що вважається священним птахом і в таджицьких, і в українських прадавніх уявленнях про світ. У Таджикистані невеличкі річки мають загальну назву руд, а на Україні є десятки малих річок з власною назвою Рудка. Читаючі таджицькі казки, Ви неодмінно згадуватимете сюжети, мотиви й персонажів наших казок та казок інших народів, які живуть на Євразійському континенті від Індійського до Атлантичного океану.

Таджицькі казки зберегли й донесли до нас істинні прадавні уявлення про все суще в світі. Проникливі. мудрі люди були казкарі, які зуміли так тонко, глибоко спостерегти, пізнати всеєдиний світ з усіма явищами й живими істотами від рослини й до людини і наділяючи нижчих істот людськими рисами або знаходячи спільне в них та в людей, показати людський світ у всеєдиному світі на всіх рівнях аж до величі людського духу.

Казки. зібрані в цій книжці, пронесли крізь віки ту силу почуття й думки, що підносить людську гідність, будить волю до життя, спонукає до совісливості, милосердя, добродіяння. Казки належать до тих вічних словесних витворів, що доступні, зрозумілі й найменшим, і дорослим; тільки з віком казка осягається глибше, повніше, залежно від рівня пізнання світу. Ці перлини духовного досвіду, набутого таджиками за довгу свою історію, мудрі порадники, бо в них живе одвічне знання - істина.

gagarin1990 29 апреля 2015 г., 15:48

На північних схилах Кавказького хребта, там, де по камінню шумить прудкий Терек, на схід від річки Аксай живуть з найдавніших давен чеченці та інгуші. Їхня республіка так і зветься: Чечено-Інгуська АРСР.

Не одне тисячоліття живуть ці народи тут. Писали про них ще стародавні історики.

Взагалі-то чеченська й інгуська мови – це різні мови. Але вони дуже подібні. Це мови-сестри. Кожен чеченець вільно володіє й інгуською мовою, а кожен інгуш – чеченською. Знають вони й пісні та казки одне одного. Спільна культура цих двох народів, спільна й історія.

З давніх-давен мріяли чеченці та інгуші про щастя й мир. І це щастя вибороли вони у вікопомні дні Великого Жовтня, коли разом з іншими народами пішли на бій з панами, на бій за волю всіх трудящих...

Небагато їх – чеченців та інгушів. Чеченців – понад сімсот тисяч, а інгушів – біля двохсот. Та велич народу визначається не тільки кількістю людей. Велич народу і в тому доробку, який він вніс у світову культуру. А про культуру чеченців та інгушів, зокрема про їхні пісні та казки, дуже точно сказав Лев Толстой: « Скарби поетичні незвичайні».

У цих казках славиться дружба й вірність, підноситься мужність і незламність, оспівується кохання й ніжність, ставиться у приклад мудрість і дотепність. Підступність, нещирість, лінькуватість, пихатість завше карається в цих захоплюючих творах народного генія. Так, власне, відбувається у всіх казках усіх народів, але в кожного народу, в кожній казці – по-різному. Саме тому їх так і цікаво читати й слухати.

gagarin1990 7 мая 2015 г., 14:11

Любі діти! Книжка, яку ви тримаєте в руках,— незвичайна. Ледь розкриєте перші сторінки, як вона підхопить вас на свої чарівні крила і перенесе в ті дивовижні часи, коли миша проговорилася про скарби, зариті біля її нори, коли підступний і лихий цар наказав синові рибалки добути з-за семи гір лошицю — матір сорока коней, коли серце засперечалося з розумом, хто з них важливіший для людини, а... Та навіщо все переказувати? Лише зазирніть до неї і переконаєтеся, що книжка справді чудесна. Не дарма ж у Вірменії, де придумали ці казки, книжку споконвіку шанували і ставилися до неї, як до живої істоти. А коли за давніх часів книжка потрапляла до ворожих рук, її викупляли з неволі так, як своїх сестер чи братів. Прислухайтеся лишень до шелесту її сторінок, до голосів героїв цих казок. Вони вам розкажуть, кого вірменський народ поважає і кого ненавидить, ви впевнитеся, що зажерливість і зло лишаються ні з чим, а щедрість і добро винагороджуються, зрозумієте, що чесна праця, ремесло справді дорожчі від золота.

З вуст у вуста передавалися в народі ці казки, і були безсилі супроти них жорстокі царі та підступні шахи, шкурники-візири і злі намовники. Здолали казки тяжкі часи, лихоліття, і тепер, коли древній вірменський народ вільно зітхнув на повні груди, ластівками перелетіли вони через стрімчаки Кавказьких гір, несучи щирий привіт од ваших побратимів — дітей Вірменії.

gagarin1990 7 мая 2015 г., 17:19

Любі наші читачі!

Ми знаємо, ви прочитали вже багато казок, які подарувала вам "Веселка". Але казка про Акпамик вам іще не траплялася. Акпамик - біла бавовна - ось якими словами назвали туркмени свою улюблену героїню. Звичайно, цю казку міг виплекати тільки народ, для якого бавовна - основне багатство землі.

Полюбите ви, діти, і Яртигулака. Це малюк, якого ми, українці, називаємо хлопчик-мізинчик. А ось туркмени назвали свого героя Яртигулак, тобто Піввуха. Адже він переховувався у вусі верблюда - цієї славної тварини, якої в пісках туркменської пустелі не замінять найбаскіші коні.

Вас полонить багата уява східної казки, врода пері й краса золотого козлика-кеїка, зробленого руками простого майстра. Кеїка, що вмів стрибати аж до зірок...

Ви щиросердо сміятиметеся з нерозумних здоровенних девів і з захопленням зустрінете казку про самовіддану дружбу маленького шахзаде та його лошатка.

Ви перегорнете останню сторінку, й у вашій уяві постане Туркменія, країна, де сіють бавовну, випасають отари овець і тчуть славнозвісні туркменські килими, де люблять працю, дітей і троянди.

gagarin1990 2 июня 2015 г., 10:16

Киргизія... Край могутніх гір, квітучих долин, мужніх працьовитих людей, поетичних переказів та легенд. Народна память киргизів зберегла й відшліфувала чудові казки і поеми, пісні і сказання – героїчний епос «Манас», наприклад, відомий в обсязі до півмільйона поетичних рядків.

Велике місце в киргизькому фольклорі посідають казки, збирати й записувати які почали тільки за роки Радянської влади. В казках відбилися мрії і сподівання трудящого люду про краще життя, про волю й щастя, своєрідність національного мислення.

Пропонована книжка — чи не вперше в нашій республіці — містить в собі український переклад найпопулярніших різножанрових казок киргизького народу: природничих, пригодницьких, соціально-побутових. Сподіваємося, що юні читачі з цікавістю ознайомляться з дивовижними пригодами, які відбуваються з героями цих казок.

gagarin1990 2 июня 2015 г., 12:15

У сиву давнину народи і племена Алтайського краю, що лежить поблизу Монголії і Туви, вели життя кочове: з пасовиська на пасовисько переганяли табуни коней, отари овець, череди корів. Зупинялися в кочових юртах - аїлах: земляна долівка, берестяні стіни, посередині вогнище, а дим виходить у вузенький отвір угорі, через той отвір зазирали ночами до убогої юрти зорі. На долівці замість постелі простелено старі баранячі шкури чи повстина, замість сорочок старші носили кожух на голому тілі, а в малих дітей і того часом бракувало. Не відали вони ні про книжки, ні про мило... Навесні ідуть затяжні дощі, взимку лютують віхоли та морози. Обсяде дітлашня вогнище, тулиться одне до одного, слухає, про що гомонять дорослі. Так було у давні часи на Алтаї, аж доки не прийшла і в Алтайський край Жовтнева революція, а з нею прийшло і світло - електрика в житло, а писемність - у перші школи.

Досі кочівники писемності не знали. Хоч старі діди переказували молодшим, що давно колись у пращурів були письмові знаки. Були й книги мудрі, перевозили їх у великих шкіряних торбах із золотими замками. Та ось одного разу на Алтай впала велика злива, тривала вона кілька днів: ріки вийшли з берегів і перетнули кочівникам дороги, вода перекочувалась через спини коней... У торби набралося води, книги намокли, сторінки позлипалися... Так, за давньою легендою, алтайці загубили свою писемність. А щоб не згубилася і пам'ять про народних героїв-богатирів, алтайці стали складати й переказувати героїчні оповідки, пісні та казки.

Дивовижні події відбуваються в алтайських казках, добрі й лихі богатирі міряються силою, народна мудрість завжди на боці добра, і через те перемагає зажерливого і підступного багатія Ак-каана маленький хлопчик-сирота Иристу, а молодша дочка старого Олекшина виявляється і дужчою і мудрішою за багатіїв Тайбон-хана і хана Кузулуна та їхніх посіпак.

З криниці досвіду алтайських народів почерпуємо неоціненні скарби мудрості і поезії. Скільки відчаю і журби в словах малого хлоп'яти - сироти Юзкузека. І водночас скільки рішучості відомстити кривдникам! "Обернуся назад - окрім тіні самої, немає нікого, руки здійму, аби підтримав мене хтось, - окрім як за власні вуха вхопитись нема за що. Пташеняті, що випало з гнізда, байдуже де, зогнити . Піду по вовчих слідах, доки вовкам не помщуся, додому не повернуся!"

Серце маленького читача зіщулюється од страху за всіх знедолених, а душа розкривається для співчуття і корисних справ в ім'я перемоги добра над злом.

gagarin1990 27 апреля 2015 г., 21:14

Казахстан...
Від Уралу і до найвищих гір Тянь-Шаню, від сибірських просторів і до сипучих пісків Каракумів розкинулися степи, гори й долини Казахстану. Це край мужніх працьовитих людей, народна пам'ять яких зберегла чудові казки, перекази й легенди. У казках відбилися мрії і сподівання народу про щасливе життя.

Дорогий друже! Якщо ти хочеш дізнатися про дивовижні пргоди уславленого героя казахських казок Алдар-Косе, веселого, дотепного, захисника бідних, якщо хочеш довідатися чому в перепалах хвіст короткий і чому верблюд озирається, коли п'є воду, — прочитай цю збірку казок казахського народу.

gagarin1990 26 апреля 2015 г., 19:03

Казки, зібрані в цій книжці, народилися на берегах Каспію, в країні вогнів, як називають ще Азербайджан.

З давніх-давен азербайджанський народ, як і всі народи світу, творив казку, що виховувала в людей повагу до добра й справедливості, прищеплювала любов до праці, зневагу до ледарів, брехунів і особливо до тих, хто намагався розбагатіти за рахунок чужої праці.

І хоч азербайджанський народ жив у злиднях і нестатках, він не занепадав духом і вірив у своє майбутнє. Хоч би як пригнічували його шахи, хани, беї і мулли, він не втрачав надії на краще життя. Люди завжди вірили, що як не вони, то хоч їхні нащадки житимуть у щасті й радості. У казках народ створив своїх улюблених героїв і наділив їх кращими рисами характеру: вони чесні, працьовиті, хоробрі і завжди перемагають шаха, дива, дракона, усіх тих, хто пригнічував людей.

Казки свої азербайджанці люблять і бережуть, бо в них не тільки відображення тяжкого минулого, а й мудрість народна. Казка вчить тому, що цінують і будуть цінувати люди: скромності, щирості, сміливості, відданості, любові до матері й рідної землі.

gagarin1990 2 июня 2015 г., 16:18

Перед вами збірка латиських народних казок. Ви, звичайно, здогадуєтеся, що казки, зібрані в ній, - лише краплина з багатющої спадщини, створеної латишами протягом усієї своєї історії.

З незапам'ятних часів життя і праця кожного народу проходили в супроводі усної творчості, тож велике значення мала вона і в житті латишів. Казка служила засобом відображення життєвого й трудового досвіду, була виразником надій і сподівань людей на краще майбутнє...

Збирати й вивчати усну народну творчість в Латвії почали десь у другій половині ХІХ століття. Серед перших збирачів і популяризаторів латиського фольклору можна назвати імена народного вчителя й поета Фріціса Брівземнієка, народного вчителя й великого цінителя народної пісні Ансіса Лерхіс-Пушкайтіса, відомого фольклориста і літературознавця Петеріса Шміта.

В наші дні збиранням і вивченням усної народної творчості займається сектор фольклору Інституту мови й літератури ім.А.Упіта Академії наук Латвійської РСР, архівні фонди якого нараховують близько 120 тисяч творів оповідного фольклору, з них до 90 тисяч казок.

Казки в фольклористиці прийнято ділити на три основні групи: казки про тварин, до якої приєднують також казки про диких і свійських птахів, про рослини і явища природи, чарівні казки і соціально-побутові казки. Кожна з цих трьох груп має свої характерні риси і особливості.

Так, у казках про тварин героями виступають лисиці, ведмеді, зайці і т.д., за образами і поведінкою яких ми виразно бачимо поведінку та характери людей. У казках про тварин безіменні автори засуджують жорстокість, гноблення, висміюють дурість, лінощі, шахрайство та інші негативні явища повсякденного побуту й суспільного життя. Всі вони здебільшого закінчуються перемогою слабшого над сильним, скривдженого над кривдником.

Дивовижні перетворення є головним елементом змісту чарівних, пригодницьких казок. Події в них відбуваються в казкових країнах, а герої цих казок вступають у двобій з різними страховищами, злими силами і завжди перемагають їх.

В соціально-побутових казках чи не найбільше у порівнянні з іншими групами висловлено вороже ставлення народу до поміщиків, різних багатіїв та попів, позитивними героями виступають бідні селяни, батраки, пастухи...

Укладаючи збірку, ми мали намір ознайомити юних читачів України з найкращими, найвідомішими зразками казок латиського народу.

gagarin1990 2 июня 2015 г., 16:44

Казки, зібрані в цій книжці, народилися на берегах Каспію, в країні вогнів, як називають ще Азербайджан.

З давніх-давен азербайджанський народ, як і всі народи світу, творив казку, що виховувала в людей повагу до добра й справедливості, прищеплювала любов до праці, зневагу до ледарів, брехунів і особливо до тих, хто намагався розбагатіти за рахунок чужої праці.

І хоч азербайджанський народ жив у злиднях і нестатках, він не занепадав духом і вірив у своє майбутнє. Хоч би як пригнічували його шахи, хани, беї і мулли, він не втрачав надії на краще життя. Люди завжди вірили, що як не вони, то хоч їхні нащадки житимуть у щасті й радості. У казках народ створив своїх улюблених героїв і наділив їх кращими рисами характеру: вони чесні, працьовиті, хоробрі і завжди перемагають шаха, дива, дракона, усіх тих, хто пригнічував людей.

Великий Жовтень приніс щастя азербайджанському народу, і багато з того, про що він мріяв у казках, стало прекрасною дійсністю. Але казки свої азербайджанці люблять і бережуть, бо в них не тільки відображення тяжкого минулого, а й мудрість народна. Казка вчить тому, що цінують і будуть цінувати люди: скромності, щирості, сміливості, відданості, любові до матері й рідної землі.

gagarin1990 2 июня 2015 г., 17:46