Ніби і нічого особливого немає в цій історії. Але особисто мене вона пройняла.
Жіноча дружба… Поняття спірне і неоднозначне. Та Ельмірі, Сусанні, Ларі і Юлі немає до того діла. Вони просто дружать, та й усе. Діляться таємницями, наболілим, піджартовують одна над одною, розділяють і радість, і біль. Це тягнеться вже доволі давно, ще з шкільних років, і не було жодного разу, щоб вони щось не поділили, чи спровокували сварку.
Напевне, так буває, коли ви зовсім різні. Напевне, я не стверджую. Мені так не пощастило.
Ельміра. Татарка. Крим - це Україна! І не те щоб це я зараз тут політикою займаюся, Ельміра - обличчя плакату «Крим - це Україна!», чорноока красуня-домогосподарка, що поклала добробут і затишок в домі вище карʼєри лікаря-стоматолога. Тут і піднімається питання - а воно того… Развернуть
1994. Дурбан. Одинадцятирічний Нік Крід стає свідком злочину, а пізніше на основі його показань поліція затримує серійного вбивцю. Нік вирізняється серед своїх друзів тим, що фактично проштудіював всі наявні книжки по криміналістиці. Тому, в принципі, не є випадковим, що його шлях привів до відділу профайлінгу у ФБР, де він напрацьовує репутацію найкращого ловця маніяків-серійників. Проте Нік не став винятком із списку жертв «зіркової хвороби». Не буду надто спойлерити, але натякну, що доля в нього така сама, як і у Патріка Джейна із серіалу «Менталіст».
2019. Поблизу Йоганнесбурга знаходять понівечене тіло молодої жінки з відрізаними кистями та вирізаними органами. Характер поранень дуже схожий на вбивство «муті», але Елі Грей, наймолодший в історії майор ПСПА (поліційної служби… Развернуть
Родовий відмінок - дуже влучна назва для цієї книги. Родовий - від слова родина, рід, народжувати.
Сама історія бере початок на початку 80-их роківв одному з київських роддомів.
Остання декада грудня. Всі, хто сюди потрапляє хочуть родити чимшвидше, щоб Новий рік зустрічати вже вдома у повному складі. Яле якба там не було, передноворічна метушня зараз для них на останньому місті. Нові життя, які вони носять у собі, і от-от дадуть їм путівкуу світ - ось що головне.
Чотири героїні, чотири різних долі, характери, зараз вони неначе родина. Адже їх поєднують їхні малята. Ніхто не міг знати, що ці малята одного разу зустрінуться, що життя зробить неймовірний виток, і, вже майже дорослі, вони якимось чином знайдуть одне одного. Диво? Можливо. Та в житті всяке трапляється.
Якщо чесно, книга схожа… Развернуть
В голові було десь 4 варіанти завершення історії та справжнього не вгадала! (Крім перемоги Майдану, авжеш)
Читається легко, книжечка невеличка, проковтнула її за один вихідний.
Пишу рецензію, українською... на ворожому сайті, переховуючись в дупі Євпропи бо до моєї країни прийшов «руській мір» вбивати. Пишу і плааачууу.
Бо десь на перших сторінках цього історичного фікшену, що вийшов 2020 року Капранови немов застерегли чи то передбачили [«козаки повстають кожні сім років». З тих часів у нас нічого не змінилося - хіба перерви між повстаннями стали трохи більшими.]
Це вони писали про:
Помаранчеву революцію 2004
Майдан 2014
і от, два роки після релізу книги... і вісім років після Майдану — напад Росії 2022 року
Боляче і страшно все це усвідомлювати.
Хочу, щоб цей жах якомога скоріше закінчився… Развернуть
Начну с того, что книгу однозначно стоит читать. Особенно, если вы умеете читать на украинском, потому что читать эту книгу нужно в оригинале. Ведь книга написана еще тем украинским языком, который не загадили полонизмами, галицизмами и прочей хреновиной. Лично я читала и почти наслаждалась)
Второе наслаждение - неординарные детективные сюжеты. Может быть, они не слишком замысловаты, но они весьма оригинальны и неизбиты.
Взять хотя бы сюжет о покойниках, давший название сборнику. Страшно даже подумать, если такое на самом деле происходило! Но и просто придумать такое вряд ли возможно. Третий же рассказ, вошедший в сборник, "Кофе по-дьявольски" - зацепил и о многом мне напомнил. Есть ведь у этой нации такое свойство - гадить людям. Без особых причин. А просто потому что хочется... по… Развернуть
« ... нахилився вперед і двома руками обхопив обох своїх дівчат — Руту і Руту, старшу і молодшу — та міцно притиснув до себе. »
Андрій Литвин — колишній радянський солдат, а нині — звичайний власник рекламної агенції, який працює в дві зміни — на своїй фірмі та на Майдані Незалежності.
В далекому 1991 році він був в лавах радянської армії, яка захоплювала телецентр у Вільнюсі — столиці Литви, яка проголосила незалежність від Радянського Союзу, а в лютому 2014 року — активіст Майдану, який бореться за те, щоб його держава не опинилась в окупації, проти російського 'совка', котрий ніяк не може відпустити Україну.
В цій книзі сьогодення зустрічається з минулим.
Два різні протести, але одна ціль — звільнитися від панування 'совка', від панування Росії, захистити незалежність своєї країни.
Дві… Развернуть
За сюжетом молодий, звичайний хлопець Макс з України з дитинства мав мрію – відвідати Мексику. Хлопець закінчив школу, поступив в університет у своєму рідному місті, потім у столичний і йому набридло жити буденним життям, тому він виграв грант на навчання у Швеції і поїхав. Мрія його трохи почала залишати, але у Швеції його сусідом по кімнаті стає мексиканець Мігель. Вони спочатку не дуже ладять, але потім вирішують зіграти в шахи, де і знаходять спільну мову. Мігель пропонує зимою поїхати з ним у Мексику, але у Макса не виходить, чим він дуже засмучений. Потім Мігель не вертається назад у Швецію, але хлопці підтримують дружні відносини. Макс знайомиться х іншими хлопцями і пропонує їм влітку поїхати у Мексику разом, але хлопці бояться такої ризикової подорожі через пів світу у країну,… Развернуть
Зовсім не така Марина Гримич, до якої я звикла. Колоритно, іронічно, з гумором вона написала про те, як живеться українкам у Лівані. Де вони в ситуації не лише міжкультурної, міжетнічної взаємодії, але й внутрішньої міжконфесійної комунікації. Де їхні чоловіки - з одного боку голови сімейств, часто з кількома дружинами, а з іншого - матусині синочки. А вже свекруха - вона всюди свекруха.
Дуже цікавими були "фейсбучні" повідомлення- анонімні сповіді-одкровення ажнабій. Саме вони насамперед "зробили" атмосферу Лівану. І, звісно, "Тисяча і одна ніч" - історія на віки і навіки. Дуже мудро шукати відповіді у таких надчасових речах. Развернуть
Слідчий експеримент за участі жорстокого серійного убивці та гвалтівника провалюється. Затриманому вдається втекти, при цьому отримують травми кілька поліцейських. Стає зрозуміло, що ця втеча була детально спланована й у в'язня повинен був бути спільник на волі. Журналістка, що проводила фільмування цього експерименту пробує детально розгледіти відзняте відео, щоб знайти зачіпки. Саме вона наводить слідчих на нові версії подій.
Ця книга є таким-собі детективом-трилером навпаки. Адже від самого початку автор показує нам злочинця та описує злочини минулого, кроваві, але на даний час це вже просто сухі факти. І так до середини книги сюжет монотонний, де герої розбираються яким чином сам в'язень втік. Це було нуднувато. Проте вже друга половина стає активною і до фіналу просто розгоряється.… Развернуть
Є серед чоловіків мужчини, а є тюфякі.
Оті другі, що за життєве кредо мають "якось воно буде", мене страшенно бісять
Впервые прочитал эту книгу, написанную Сергеем Солоухом, автором из Кемерово, в 2005 году. Очень интересно было встретить эту книгу на украинском языке под авторством другого человека... Надеюсь, справедливость будет восстановлена ))
Наприкінці ХІХ століття із галичанських сіл Австро-Угорщини прямували до Бразилії сотні мігрантів. А все тому, що існувала легенда. Нібито кронпринц Рудольф не загинув, а лише зімітував своє самогубство, бо розчарувався у імперії і хотів побудувати ідеальне суспільство у незвіданих лісах, подалі від сучасного світу. Простий люд любив Рудольфа, то ж залюбки рушав слідом за ним у краще майбутнє. Так і почали виникати у південно-американській країні українські колонії. Оселялися цілими селами! Але найбільшої слави зазнала колонія Нова Австрія. Бо та сама легенда оповідала, що це і є осередок кращого майбутнього «від Рудольфа». І дійсно, саме Нова Австрія здобулася орати та вирощувати пшеницю, мала свій млин, куди звозили збіжжя з усюд, ярмаркували, мали школу, церкву. Та навіть… Развернуть
Сложно описать те чувства, которые вызывают события, котрые происходят в книге. Жила-была девочка, обычная, простая, она ничем не выделялась на фоне сверстников, разве что гипертрофированным чувством справедливости.. Каждый раз, когда в её жизни (независимо от возраста) происходило очередное из ряда вон выходящее событие, она рисовала дверь на стене, а потом "входила" в эту дверь и всё менялось... Самыми важными дверями были те, которые привели её в этот мир, и те, войдя в которые, она смогла встретить всех тех прекрасных и дорогих для неё людей (и не только), по которым она так сильно скучала, которых ей так сильно нехватало.. Очень душевная книга, очень понравилась, - и увлекательный сюжет, и простой и лёгкий язык повествования - читается на одном дыхании, и яркие персонажи… Развернуть
Мне понравилась данная книга.
Но честно говоря, не понятная концовка, такое чувство, как будто бы книга оборвана, или будет продолжение.
Честно говоря, обидно что такое произошло с Эдом.
Буду дальше знакомится с книгами автора.
Поставила 3, потому что много вопросов осталось, и много чего осталось не понятного.
Культура Лівану огорнула своєю самобутністю. Тотальне занурення у традиції, історію та побут ліванців. Було так цікаво, з розряду - проковтнула і хочеш добавки.
Приємно, сумно й смішно споглядати, як дві українки вживаються у новій країні, про казуси й випадкові невипадковості. За час читання можна було вивчити ньюанси мови, деколи брови підлітали до гори. Наприклад, як укаїнські імена переінакшують або, що пишуть арабськими літерами додаючи цифри, бо їм мало букв.
Марина Гримич взяла дуже цікаву казкову основу і показала світу цю шикарну книгу.
Кілька років тому я читала детектив Криштопи "Кошмар на вулиці в'язнів". Інтрига - не інтрига, цікаво -не цікаво, я так і не змогла остаточно вирішити, чи сподобалося мені. Проте книга відправилася до бібліотеки. Але є в мене така мулька, як давати авторам другий шанс. Іноді, шанс цей виправдовується, але, на жаль, частіше - ні. От саме так вийшло з Криштопою. Якщо "Кошмар" ще полишав шанси, то ця збірка їх остаточно вбила...
Видання містить три твори. Роман "Двері" у анотації позиціонується як автобіографічний від особи хлопчика-підлітка-юнака кінця 1980-х - початку 1990-х років. Ееее.... Я, звісно, дівчинка, і навіть у тих самих вікових рамках можу мати зовсім інші потреби і спогади. Я також приймаю те, що підлітковий період складний і важливий. Але якщо роман таки автобіографічний, то… Развернуть
Мені "Юра" сподобався більше за "Клавку"
Глибший, доросліший, зріліший.
Сам герой — мов втілення зламу епох, коли ти ще весь такий з себе пристойний комуніст-комсомол, але нутром чуєш, що довкола відбувається якийсь сюр.
Книга поглинає своїм текстом та стилем, вона як машина часу, яка переміщує читача в радянський союз, дозволяє відчути його на дотик, запах, смак, настільки фактурно створено інтер'єри та настрої героїв, що не повірити в написане просто неможливо. відчувається колосальна робота авторки! Як художня, так і документально-дослідницька.
Але я б не радила читати "Юру" окремо.
Після "Клавки" таке читання для вас, як читача, має більше сенсу.
Чекаю продовження!
Дуже би хотіла такого ж роману про дев'яності
"Ця мелодія полонила і Україну і весь світ. У її звучанні є щось потойбічне, ніби прадавні духи оживають і пускаються в танок."
Книга Ірен Роздобутько присвячена постаті одного з найзагадковіших українських композиторів - Миколі Леонтовичу. Автор легендарної ""Щедрик, щедрик, щедрівочка..." на жаль жив саме в ті часи, коли так багато цвіту української інтелігенції полягло і було знищено. І вже ніколи, мабуть, не взнати всієї правди. Ірен пропонує свою версію історії смерті Леонтовича, яка звучить досить правдоподібно.
Книга сподобалась однозначно.Все її наповнення гармонійно сплелось в цілісну, і досить таки пізнавальну, історію. Авторка підносить нам багато історичних фактів та подій, про які особисто я, не прочитавши цю книгу, напевно ніколи б не дізналася.А ще - емоції...Без емоцій… Развернуть
Гідне продовження "Клавки". Знову смачна мова. З неочікуванням очікую за продовження - переломні 90-ті та 2014-й. Сподіваюсь, що у письменниці є подібні плани.
