РУКОПИСИ НЕ ЗГОРАЮТЬ, МИТЦІ НЕ ВМИРАЮТЬ...
Авторський погляд крізь призму проминулого 20-ліття
Рукопис цієї книжки, присвяченої діяльності львівських працівників міліції та прокуратури, було здано до видавництва “Каменяр” ще на початку бурхливих дев'яностих. Але життя склалося так, що у ті драматичні часи це видання світу не побачило /взагалі у вказаний період щось планувати заздалегідь було надзвичайно складно/. Отож, читацька громада ажніяк не могла ознайомитися із тодішніми авторовими напрацюваннями.
Але незважаючи на це, пропоновані у книзі дві повісті “Стріляю без попередження” та “Наречена зникає на світанку” / сюжети яких узято з нашого повсякденного життя/, як на мене, не втратили актуальності і сьогодні. Бо ж, – згадаймо відому аксіому, — будь-яке суспільство за будь-яких соціально-політичних устроїв – не здатне існувати без певних силових структур. Працівникам правоохоронних органів доручено стояти на сторожі інтересів громадян, аби захистити їх од злочинних зазіхань.
Проте впродовж двох проминулих десятків років – і в нашому суспільстві, і в прокуратурі й міліції /як складових суспільного організму/ відбулися величезні зміни. Не зазнала суттєвих змін тільки одна проблема: боротьба зі злочинністю. Щоправда, нинішня злочинність – дещо трансформувалася, набрала більш різноманітних і вишуканих форм. Саме тому увага наших громадян до цього спектру життя залишається, як і завше, незмінною.
Можливо, з огляду на це – свого часу повість “Стріляю без попередження” привернула увагу митця, надзвичайно чутливого до соціально-політичного тонусу людської спільноти, а саме — потрапила в поле зору головного режисера Львівського драматичного театру ПрикВО, народного артиста України Анатолія Кравчука. На основі цього твору режисер, на зламі двох історичних епох, поставив на сцені свого театру не стільки детектив, скільки соціально значущий спектакль. Чим по-своєму відгукнувся на кардинальні зміни, що відбувалися в країні. Очевидячки, слід зауважити, що і ця вистава мала значний резонанс у львівському глядацькому середовищі.
Я пишу саме так про цей спектакль, тому що то було вже друге звернення театру ПрикВО до моїх літературних персонажів. Бо ж незадовго перед тим Анатолій Андрійович Кравчук показав на театральних підмостках “героїв” іншої моєї повісті — “Інтелігент або Сповідь колишнього зека”. У цій виставі народний артист України А.Кравчук зіграв до того ж і головну роль, – людину із понівеченою долею, що врешті спромоглася переламати себе й розпочати життя з нової, із чистої сторінки.
Сподіваюся, львівські театрали – ветерани пам'ятають полеміку, яка розгорнулася в пресі відразу після прем'єрних показів п'єси. Отож, нині в мене є нагода ще раз вклонитися світлій пам'яті визначного театрального режисера й дивовижного артиста, Людини з великої літери АНАТОЛІЯ АНДРІЙОВИЧА КРАВЧУКА.
До слова, у його творчих планах була постановка спектаклю за ще однією моєю повістю “Наречена зникає на світанку”, яка ввійшла до цієї книги. Але — не судилося. На превеликий жаль, у життя цього чудового Митця втрутилася невблаганна Доля...
Та як би там воно не було, а нині, — волею його величності Випадку, — обидва оті мої твори усе ж таки приходять до читача. Треба зауважити, що то справді нагодився щасливий випадок, який призвів урешті–решт до появи книги, котру ви, шановний читачу, тримаєте зараз в руках.
А було так. Одного разу справи привели мене до будинку, в якому міститься також видавництво “Каменяр”. Оскільки давненько не навідувався я до цієї вельми поважаної книговидавничої установи, то й вирішив принагідно завдати візиту ввічливості. Після привітань і короткої розмови щодо книжкових проблем на вітчизняних теренах – директор “Каменяра” Дмитро Сапіга підійшов до респектабельної видавничої шафи і несподівано поклав переді мною стандартну, нічим непримітну канцелярську папку /в яких колись мовчазні бухгалтери тримали свої високоінтелектуальні фінансові звіти/.
І яке ж було моє здивування, коли всередині виявився уже відредагований, набраний та ще й вичитаний коректорами текст моєї книги! Оце справді був сюрприз. Подібними сюрпризами, погодьтеся, життя нас тішить не так уже й часто...
Подивившись на моє до краю спантеличене обличчя, пан Дмитро всміхнувся:
– Як бачите, рукописи не лише не горять, але й — не зникають на кшталт наречених у вашій детективній повісті!
Проте на цьому персональні сюрпризи видавництва “Каменяр” щодо мене не закінчилися. Такою ж радісною несподіванкою стала й абсолютно невідома мені післямова до книги — “Людина із тисячею облич”. Тому що наприкінці стояло прізвище автора: АНАТОЛІЙ КРАВЧУК, НАРОДНИЙ АРТИСТ УКРАЇНИ.
Я був схвильований і вражений до глибини душі. Та й не тільки високими словами Анатолія Андрійовича на мою адресу. Цим уповні містичним актом мій незабутній товариш ще раз підтвердив давню істину: справжні Митці не йдуть із життя назавжди. Принагідно згадаймо класика: “Нет, весь я не умру, Душа в заветной лире...”.
Благородну справу Лицедія Божою милістю Анатолія Кравчука – продовжили друзі, колеги, соратники, учні, його дружина, актриса Ірина Сергіївна; батькову естафету прийняв і його син Олексій Анатолійович, напрочуд яскравий актор, режисер і культурно–мистецький провідник, заслужений діяч мистецтв України, а до недавнього часу, директор Львівського молодіжного академічного театру імені Леся Курбаса, сьогодні ж головний режисер Луганського обласного академічного театру ляльок; а також його дружина Олена, артистка Львівського театру для дітей та юнацтва.
Недаремно ж побутує в артистичному середовищі видозмінений вислів народної мудрості: мистецькому роду — нема переводу...
Та повернімося до нашої основної теми. Ота приголомшлива післямова, що дійшла до мене, вважай, через півтора десятиліття після відходу самого промовця /про існування якої я навіть не підозрював/, сприйнялася, як величний прощальний привіт Артиста перед його кроком у НЕБУТТЯ, немов би його останній мистецький Заповіт.
...Мені ж тоді в “Каменярі” тільки й залишалося щиро потиснути директорову руку і сердечно подякувати пану Дмитрові за таку рідкісну нині видавничу акуратність і призабуту сьогодні толерантність у роботі з авторами.
Сподіваюся, високоповажний Читачу, що і Ви нарешті переконалися: ні рукописи, ані Митці в нашому химерному світі не зникають назавжди.
Ось так з'явилася на світ Божий ця несподівана книга. Тепер — слово за вами, шановне читацьке товариство.
Іван Мотринець
Львів,
березень 2013 року
-----------------------------------------------------------------------------------------
Світлій пам'яті
видатного актора і режисера,
народного артиста України
АНАТОЛІЯ АНДРІЙОВИЧА
КРАВЧУКА
присвячую
Автор
РУКОПИСИ НЕ ЗГОРАЮТЬ, МИТЦІ НЕ ВМИРАЮТЬ...
Авторський погляд крізь призму проминулого 20-ліття
Рукопис цієї книжки, присвяченої діяльності львівських працівників міліції…