В ній немає нічого особливого — не бігають хоббіти, не вигулькують з-за рогу Люди-Павуки і не відбуваються події, від яких перехоплює подих. Це історія про звичайну рудоволосу Ніну Гілл з кількома психологічними проблемами. Це історія про її щоденне життя, в якому вона планує, порушує свої плани, знаходить друзів, неочікувано отримує величезну сім’ю (як на інтроверта, то ще те щастя), ховається на улюбленій роботі, намагається впоратися з панічними атаками та вибудувати стосунки з хлопцем. Звичайно? Таки так. Чи погано? Зовсім ні.
Це затишна, передбачувана історія, в яку можна загорнутися, як в ковдру. Вона мене дуже розслабила й потішила — я оцінила усі згадки інших книг, цитати звідти, книжкові каламбури, це додавало характеру :) Не очікувала гостросюжетних пригод чи глибоких висновків, хотіла саме легкого чтива для перезавантаження, і я його отримала.
Мені також сподобалося, як написана ця книга — максимально легко, трохи іронічно, навіть з кількома непоганими фразами, які хочеться запам’ятати на майбутнє. Сподобалося, як вибудований сюжет — незважаючи на те, що він досить банальний, не набридає за рахунок динаміки розвитку подій та досить виразних героїв (Пітер та маленька Міллі — два чуда цієї історії).
Та були й моменти, які мені не сподобалися:
• поверхневість історії (не думаю, що повернуся до неї),
• легковажне ставлення головної героїні до її психологічних проблем — вона всю книгу марно намагається якось контролювати свою тривогу, коли взагалі їй вже давненько треба до психотерапевта, аби справді знайти якесь рішення,
• відсутність розвитку Ніни — у неї було багато можливостей змінити щось в житті, пропрацювати моменти, що явно того потребують, але вона нехтувала усім цим і в кінці книги залишилася майже такою ж, як і на початку, хіба що з більшою кількістю людей довкола. Водночас я не можу назвати цей пункт конкретним мінусом, я розумію, чому вийшло саме так (повертаю до заголовку, в якому я писала, що це “звичайна історія про звичайну людину”). Але особисто я би отримала ще більше насолоди від книги, якби Ніна в процесі, наприклад, пішла до психотерапевта, бо зрозуміла, що їй це потрібно (а не лише записала такий пункт у список справ).
Загалом, це мила легка історія на один вечір, яка допоможе провести його затишно й приємно, якщо не очікувати від неї виняткової глибини — вона точно не переверне ваш світ, та й навряд змусить подивитися по-новому на якісь речі, але розважитися з нею та подекуди впізнати себе можна :)