Фрукти проти овочів. Чому кавун — не ягода, а томат — це фрукт

Непогана книжка, я в дитинстві такі дуже любила.

Чому 4, а не 5? Бо склалося враження, що в автора був план - кожні 2 абзаци - треба жарт, ну, або якийсь сміхуйочок. І іноді це було не те шо не смішно, а навіть трохи вимучено. Але були і дотепні речі. А ще місцями то починається навантаження деталями про гени, то все як для малят написано. Особливо запам'яталося про рис і плоскуху - говорили-балакали, а в результаті, я не зрозуміла - і шо тепер робити з плоскухою? Як з нею борються?

Багато нового для такого обивателя як я: наприклад, що капуста, якщо полежить пару днів у магазині, втрачає 40% вітаміну С. І що в інжирі розчинена оса о_О.

Точно рекомендую, особливо "середньому шкільному віку", як колись виражалися :)

Довго тривала ця війна. Десь із пів року мінімум. Бо читала я "Фрукти проти овочів" тільки зранку під каву, а ще в хаотичному порядку з рандомного місця. Так було ще веселіше. Хоч книга і сама по собі цікава, бо називати всіх на латинський манер і ще й жартувати поміж тим, не у всього наукпопу виходить вдало.

І так, що мені зап'ямяталось: майже всі горіхи самозванці; деякі гірчиці з роду капусти; горох - біб, а какао - ні; яблука мігранти десь із Тибету, а грушки наші місцеві; полуниці та малина - то не ягоди і кавуни теж, а от помідорки - ще ті ягідки. (Ви правильно зрозуміли - томатна паста то майже варення). І не кажіть, як з тим жити? І то навіть не третина несподіванок.

Наприклад: тепер я зможу "полити запеченого кабана нормальним соусом". Добре, що ще не доводилось кабанів…