Тому, що ти є

Як на мене, це неймовірно красива історія про вічне кохання. Лише завдяки йому герої виживають, попри всі обставини, із честю виходять із найскладніших ситуацій. На початку маємо лише кохання Сашка, а от Оксана вчиться кохати з роками, зіткнувшись із подружньою зрадою (одвічне питання, чи можна пробачити зраду), проживши багато років без любові, поваги, підтримки. Її існування отруїла ще й ненависть свекрухи та знання про тваринну суть свекра. Лише донька - єдине її світло, сенс життя. Що ж тут скажеш, так живуть мільйони жінок. Але чи варто так жити?.. Найбільше мені сподобалося те, що авторка дає читачеві можливість самостійно обрати той фінал, який він вважає за потрібне. Я, як ото дівча в рожевих окулярах, обрала той, що здався справедливішим, оптимістичнішим і, звісно,…

Що є любов на цім світі? Що таке кохати одну людину протягом усього свого життя? Міняти жінок, створювати сім‘ю, працювати на улюбленій роботі и при цьому пам‘ятати дівчинку з далекого дитинства, якій носив портфель у школу і зі школи, віддано дивлячись в очі. А потім знайти своє єдине, своє нещасне кохання у рідному місті на мості, впізнати у знесиленій, вмираючій жінці ту, заради якої здатен на багато чого. Що таке жити з нелюбом? Роками. Терпіти його любов, а потім дізнатися про його зраду. Зраду, яку не можна оправдати (та чи можна взагалі оправдати зраду?), в яку важко повірити, а потім ще й залишитись крайньою. Як пережити випадкову зустріч на майдані країни, охопленої революцією. Здавалося б, не до кохання. Але ж хіба серцю накажеш? Коли ось вона поруч, така рідна, так…

Про те, як дві душі протягом життя були й рідні й чужі водночас. Моє серце було би розбити, якби не казкова деталь у кінці. Тільки на останніх сторінках зрозуміла, який же всетаки чудовий твір, та навіть мою холодну, зазвичай байдушу душу зробив теплою та змусив проникнутись. Якісний роман з не дуже слащавим сюжетом.

Мудрий і сумний роман. Але після прочитаного все ж тепло на душі... Може, тому що справжнє кохання, справжня дружба. Із прочитаного в цій книжці: "казки завжди закінчуються добре, бо оповідач не знає, що далі робити з героями." От ця книга - не казка, це книга-життя. Обожнюю, коли в романі переплітається час: то минуле, то тепер і потім все сходиться. І тут саме так. Прочитала на одному диханні, відчувалася зима і за вікном, і на душі...

Книга меня сподобалась - що буде саме так я зрозуміла ще прочитав першу сторінку. Легко лягають слова на серце, описи западають в душу. Гарно написано - мова мелодійна. В центрі сюжету історя кохання - скільки таких вже було і скільки ще буде... Про те як дівчина Оксана шукала щастя де-інде, а воно завжди було поруч. Про те як хлопець Сашко жив-дихав лише однією жінкою - все вірив колись буде з ним. Аж поки не стало запізно. Чудова історія яка змушує замислитись про цінність часу, що не все може зачекати. Треба жити повним життям з тими кого любиш, адже хто знає скільки часу нам відміряла доля. Дуже мені сподобалась книга і сумною історією кохання і своїм завершеням - містично-метафоричним. Хоча, не хочу я приймати таку метафору - нехай я ліпше буду вірити, що Сашко таки перевів…

Це моє перше знайомство з автором, і напрочуд вдале. Історія зовсім коротенька, але Дарі Корній вдалося помістити на її сторінки ціле життя. Ті події та емоції, що розгорнулися на тлі роману торкнулися мого серця.Читаючи цю книжку мені хотілося дві речі: плакати, бо я таки дуже сентиментальна, та повбивати, до біса, все сімейство Брехів. Як на мене з цієї книжки вийшов би не поганий кіносценарій. Тут тобі і драма, і значимі історичні події, на яких зараз так люблять спекулювати, і кохання до нестями. Тим паче навіть є така собі частинка фентезі, чи то просто ... Та нехай кожен сам для себе визначиться. Взагалі мені сподобалась книжка, і я навіть в подальшому планую продовжити знайомство з автором.

P.S. Навіть невеличкий відгук українською, а вже дуже важко згуртувати думки. Прийму…

Дара покорила меня "Щоденником Мавки". Я не раздумывая прочитала и эту книгу. Украинская литература - это нечто особенное, и очень сложно найти авторов, близких по духу. Но Дару я люблю. В этом произведении она раскрылась с другой стороны для меня, и поэтому я, пожалуй, продолжу покупать ее книги)))

Чудовий роман Дари Корній. Про втрачену можливість бути разом. Олександр і Оксана дружили зі школи. Ще з юних літ Сашко мав до дівчини почуття, він був її вірний Санчо Панса, який кожного дня носив її портфель в школу. У них були мрії, якими вони охоче ділились один з одним. І ось закінчилась школа і їхні долі розійшлись. Він давши клятву у мами на могилі, поступив у Львівський медуніверситет. Вона поїхала у Київ. На 3 курсі навчання вирішувалась питання як відсвяткувати "екватор" саме тоді Оксана познайомилась із Владом, який тоді був на 5 курсі. Він безмежно закохався у дівчину, на що вона не могла відповісти взаємністю, але як говорила письменниця :"Благими намірами вистелина дорога не до раю".... Вона одружилась з Владом... І знову доля звела їх разом, у Києві на майдані "революція…

Дуже сподобався початок. І кінець книги. Саме тіло роману з трудом пригадала через місяць. Якась та Оксана непевна, чи то кохає, чи просто гарно влаштовується в житті в сімействі Брехів. Чи то щира, чи просто вдає із себе жертву... Де її друзі, де її робота? Якесь пласке вийшло зображення. А от кінець вразив. Втім, мені здається, я десь вже читала такий прийом - два варіанти кінця книги.