Оскол

Вже на мурах зрадник примудрився вирватися з чіпких рук а, можливо, його і не стримували, стрибнув, на мить розпластався в повітрі, мов нарешті звільнений птах. Глухо вдарило в землю важке тіло. Скотилося в рів.

Білка. Нашорошена, будь-якої миті готова опинитися на протилежному боці кімнати. Пусти її в ліс — тільки хвіст майне; тепер, у неволі, їй лишилося крутити колесо порожніх розмов і кидатися зі стіни на стіну…

Голос її був, наче вода. Зовні спокійний потік — за мить до бурхливих порогів.