Ковчег часу

Розповідати дітям про війну — невдячна справа. Важко, боляче, страшно. Думаєш, що діти, напевно, не зрозуміють, що це було і чому пам’ять про ті події — така важлива. Але якраз саме тому розповідати конче треба. Тому що пам’ятаючи про минуле, можна змінити майбутнє, як би пафосно це не звучало.

"Ковчег часу" польського письменника Марчіна Щигельського — якраз така розповідь. Цікаво, захопливо — і про війну. Навіть про війну очима дитини. 8-річний Рафал живе з дідусем у гетто. Разом з ними у квартирі мешкають ще декілька сімей, і Рафал дуже дивується розповідям, що колись ціла квартира належала дідусеві, і у кожного члена сім’ї була власна кімната — це ж так багато, та і навіщо? Хлопчик проковтує тарілку супу, яку йому дають у їдальні для бідних і щиро не розуміє, чому дідусь так…

Дочитала и в глазах слезы.

Признаюсь честно, когда покупала книгу, отреагировала на три вещи: обложку с енотом, слово "гетто" в аннотации и название издательства. А теперь есть еще один фактор - сам Марцин Щигельский. Хочу попасть на Книжный арсенал, чтобы увидеть и услышать человека, который написал историю "Ковчега".

Это очень светлая книга на дико сложную тему. Отдаленно могу представить, как невероятно трудно написать книгу для детей, но даже не берусь думать, как это - писать для детей о Второй мировой.

Автор сделал все, чтобы смягчить удар. У него есть машина времени, а по улицам вместо солдат ходят полуфантастические морлоки, но все же это история о ребенке на войне, еврейском ребенке. (вспомнился Бениньи и "Жизнь прекрасна").

Рафалу 9, но он уже взрослый. Он не знает родителей,…