Аптекар

Смешанные получились впечатления от этой книги, честно говоря, ожидала большего.

Начну, пожалуй, с минусов. Как-то было здесь слишком много всего: и фэнтези с ведьмами и нечистью, и исторический роман с подробным описанием средневекового быта, и мистика, и детектив, и приключения, и любовные многоугольники. И вот это многое плохо сочеталось друг с другом, и по темпу, и по стилю (что касается стиля, могу допустить, что здесь свою роль сыграл перевод).

Сначала идёт неторопливое, очень обстоятельное повествование, нам постепенно показывают основных персонажей - палача, аптекаря, ведьму - затем где-то ближе к середине темп ускоряется, вводятся новые действующие лица, про которых автор уже рассказывает сжато и суховато, затем снова мы останавливаемся, чтобы послушать не особо важные для сюжета…

Дякуючи цьому роману я геть завалила останній жовтневий марафон. Так повільно я не читала вкрай давно. Зазвичай дорогою на роботу та з неї я встигаю прочитати від сорока до семидесяти сторінок, але Аптекар пробив дно а шість сторінок. Так, там дрібний шрифт, втім не мікроскопічний, так - специфічна говірка, але я таке вже читала й не раз. Автор нас занурює у Львів 1648 року. Цей період мені добре знайомий по творам Сергія Карюка, Генрика Сенкевича та Анджея Сапковського. Атмосфера справді витримана, вона обволікає тебе, малює цілком реалістичний пейзаж, але відверто кажучи, зануритися мені не вдалося. Мене так і не покинуло відчуття добряче награної фантасмагорії, з якої потрібно викинути половину персонажів і чотири п'ятих описів. О... Описи це наше все. Написані вони неймовірно…

Жить жизнью другого. Не часто мне выпадает возможность познакомиться с произведениями украинских писателей. "Аптекарь" - мое первое знакомство с творчеством украинского литератора Юрия Винничука. Откровенно говоря, я сторонилась этой книги, наверное боялась разочарований, поэтому и тянуло с чтением. Но мои страи оказались беспочвенными. Неожиданно, книга понравилась, хотя да, я читала ее долго, почти неделю, но это не потому что совсем нечитабельный, а банальное нехватка времени. Действие романа - 1647-1648 годы в Венецианской республике - это годы войны, кровь и мешанина, а потом Львов, где обосновывается главный герой. Лукаш, он же Мартин, воевал вместе с другом и теперь возвращался на родину. Один одноглазый - Мартин, другой хромой -Лукаш, травмы, которые были получены в войне.…

Честно говоря, я получила от книги то, чего хотела - украинский язык, который а) я могу понять, б) от которого могу получить удовольствие. Мне сложно судить, насколько он близок к "настоящему" современному украинскому языку, мне понравилось. И честно говоря, язык и атмосфера Львова - города на границе культур и вероисповеданий, города торговцев и ученых, воинов и мыслителей, - это то что, на мой взгляд, удалось автору. Чего только стоит описание iмли - мгла, туман - самые близкие аналоги на русском, поднимающейся утром над просыпающимся городом, скрывающей и приоткрывающей утро, общения Руты с природой, самого Львова. Красиво, образно, атмосферно. Интересно соотнести город, который ты знаешь сейчас, с тем каким он выступает из глубин 17го века.

На этом, к сожалению всё. Сюжет и логика…

Забавная книжка, что уж тут говорить. Не уверена, что она претендует на какую-либо достоверность. Не могу сказать, что это детектив в исторических декорациях, так как декораций тут не много. Ну вот разве что палач. А вводить в историческую, пусть и в псевдо-историческую книгу нечистую силу кажется мне вообще странной затеей. Мне лично вообще это показалось таким фэнтези, приближенным к реальности. Ну или мистикой, на худой конец. Не слишком реалистично, в общем. Но все это - по здравом размышлении через некоторое время после прочтения. А в процессе чтения было вроде и ничего - интересно, хотя и не слишком познавательно.

Хоча Львів – місто – хамелеон. Мінливе і непостійне, як вродлива жінка, яка знає собі ціну. Тут багаті вдають, що вони менш багаті, а бідні – що вони менш бідні. Львів манить до себе і водночас віддаляється, закохує і зраджує, продає себе, не продавши. Ось ти думаєш, що він уже твій, а він – як пісок пальців.

Винничук написав роман з містичним нахилом. Типу Майстра і Маргарити, але і своїм смаком і розгалуженням. В сюжеті присутні і відьми і чорнокнижник, і сабаш відьомський - що вдало перегукується з Булгаковим. А проте, можна сказати, що Винниченко (як завжди) таки пише свою історію. Не повторну і захоплюючу. Події розгортаються в стародавньому містечку Львів, що заглиблює читача в 1648 рік. Головний герой Мартин – Лукаш прямує до міста, де знайде нових знайомих, друзів, роботу та…

Ну и пускай сейчас так модно писать в жанре исторического детектива.

Ведь кто мы такие? Невежды, ограниченные рамками своего века. Шучу. Но в каждой шутке есть доля шутки...

Боюсь, не обойтись мне уже затасканным эпитетом - "атмосферно". Потому что абсолютно атмосферно.

А еще чуть-чуть с примесью альтернативной истории, с - прошу прощения - запахом сжигаемых ведьм и колдунов, и тех же ведьм и колдунов, но так счастливо избегающих костра, ну вы поняли, почему - конечно же, не без помощи нечистой силы.

Это только затравочка, а дальше-то, дальше! ...кого тут только нет - и пан палач, и сам пан аптекарь, и ученики его, эх, а разобрать, кто в чьи одежды рядился, дай бог, к концу удастся, когда придется рыскать, аки волк в поисках невидимого убивцы - это ко всем прочим утайкам.

Ну и отдельно…

Львів, про який пише Юрій Винничук, - це завжди дещо, а ця дивовижна книга примушує цілковито поринути у львівську атмосферу 17 ст. Починається книга настільки реалістичною сценою, що стає моторошно. Людське життя й нині нічого не варте, а що вже говорити про 1648 рік... Тим більше життя повії. Та знаходиться той, кому це не байдуже, і вже закрутилася карусель із облич у масках (бо у всіх героїв свої маски), неймовірних подій, які, проте, надто повсякденні. Є щось у цій книзі від славнозвісного "Парфумера" , але з полюванням на відьом (хоч чорт живе собі премило серед людей і не зазнає утисків). Купа сюжетних ліній складає плетиво, у якому борсаються герої (чого вартує один тільки кат!) і сам читач. Усе це описано такою мовою, що навіть огидне набуває особливої чарівності. Образи…

О! Боже! Мій! Страшно, як страшно було жити в сімнадцятому столітті. Відьми, розбійники, нечиста сила, правосуддя, що бачить тільки одну сторону медалі (пф, в цьому плані мало що змінилося!), захламлені, смердючі міста (і ми ще плачемось про екологію). А знаєте, що було найпершою і найкращою розвагою? Страта. Подивитись на це видовище збігалося все місто. То ж є так цікаво, нє, дивитись, як відтинають голову якомусь розбишаці, чи спалюють чергову відьму? То є розмов і пліток на місяць вперед, а там і нова забава. Весело, еге ж?

Напевно, не варто казати (та все ж не втримаюсь), що Ю. Винничук уже давно став моїм улюбленим автором. Ну як він так уміє, про навіть бридке і гидке писати красиво? Навіть про те, про що зазвичай не говорять, Винничук напише гарно і майже зворушливо.

"Атекар"- це…