Золотая медаль

Год издания: 1955

Язык: Русский

Твердый переплет, 308 стр.
Тираж: 30000 экз.
Формат: 84x108/32 (130х200 мм)

Жанры:  Классическая проза, Книги для подростков

Теги:  Школа, Дайте две, Українська класика, Школьники, Первая любовь, Украинская литература, ПЛСЛ, Страна которой больше нет, Девочки бывают разные, Неприкрытая агиткаВсе теги

До кращих творів Олеся Донченка про школу належить повість “Юрко Васюта” (1951), а вершиною в усій його творчості став роман “Золота медаль” (1953), який є логічним завершенням творчого та життєвого шляху письменника.
Сюжет “Золотої медалі” вкладається в хронологічні рамки шкільного навчального року, побудований на гострих конфліктах. Ідеї твору – виховання юнаків і дівчат в шкільному колективі у взаємодії з сім’єю. Роман “Золота медаль” – це останній витвір поета.

Останні роки життя Олесь Васильович майже весь час проводив у Лубнах, до Харкова приїжджаючи тільки на три — чотири зимові місяці. У невеликій сонячній кімнаті свого лубенського будиночка створював він свої кращі твори. Двері його були завжди гостинно відчинені для початківців, а особливо — для учнів місцевих шкіл. Олесь Васильович і сам часто відвідував школи, бував присутній на уроках, на піонерських зборах і святах, читав шкільні газети та рукописні літературні журнали, виступав із читанням власних творів, розповідав дітям про специфіку письменницької праці. Тож не дивно, що саме в цей час з-під його пера виходять твори переважно шкільної тематики. Серед них особливою любов’ю читачів користуються повість «Юрко Васюта» (1950 р.) та роман «Золота медаль», який він задумав у 1950 році. Письменник був на піднесенні. Перед цим кожного року з-під його пера виходило кілька творів для дітей молодшого і середнього шкільного віку. Тепер поставлено далеко більше і відповідальне завдання: зобразити в широкому епічному полотні життя, навчання і мрії про майбутнє юнаків і дівчат, які вже розпрощалися з дитинством і стоять на порозі самостійного життя. Майже чотири роки забрав у письменника цей роман. І писався він досить важко. Незважаючи на те, що матеріалу було вдосталь (десятки разів відвідано школи Харкова і Лубен, безліч разів говорено з учнями й учителями), що за плечима був великий життєвий і творчий досвід, Олесь Васильович не поспішав, ще й ще раз накреслював сюжетні лінії, переосмислював образи, ретельно відбирав і шліфував кожне слово. На щастя, поряд поселився Іван Багмут, і Олесь Васильович часто заходив до свого старого товариши порадитися. «Під час роботи над «Золотою медаллю» він не раз радився зі мною з приводу окремих образів і сюжетних ліній цього роману, — згадував І. Багмут. — У цей час Олесь Васильович був уже хворий, але вигляд у нього був непоганий, і якось не вірилось, що хвороба серйозна і невиліковна. Тим більше, що лікарі багато надій покладали на операцію. У Олеся Васильовича був бадьорий настрій, і про хворобу ми майже ніколи не говорили».

- Останні роки свого життя Олесь Васильович прожив у Лубнах. У цьому місті минули його дитячі та шкільні роки, тут він формувався як письменник, сюди повернувся після Вітчизняної війни. Найвизначніший твір письменника — повість «Золота медаль» — теж створювався у Лубнах.

Багато творів написав О. Донченко за тридцять років літературної діяльності, але жоден з них не може зрівнятися ні художніми достоїнствами, ні широтою читацької аудиторії з «Золотою медаллю». Цей роман гідно увінчує довгий творчий шлях письменника. Сам Олесь Васильович розумів, що «Золота медаль» — його найкращий твір, але до самої смерті не переставав удосконалювати його. Так, уже безнадійно хворий, готуючи роман до друку, він змінює трактовку образу головного героя. «Золота медаль» — лебедина пісня Олеся Донченка, і проспівав він її мужньо, чесно, дзвінко. Після неї уже не брався за перо, хоча в голові роїлося багато нових задумів.