Огонёк далеко в степи (сборник)

Твори письменника, не дивлячись на їх невеликий об'єм, проймають своєю відвертістю, реальною правдивістю, картини, що яскраво вимальовувались в уяві, передавали справжність подій того часу, хоча й трагічного минулого, але то була буденність, життя людей, його сутність. ⠀ Автору вдається розбурхати внутрішні емоції, зачепити так, що хоч-не-хоч, а співпереживаєш героям, переймаєшся їхніми переживаннями, болями, турботами. Ти ніби проживаєш усі моменти разом з героями: долаєш кілометри до Слов'янська за сіллю разом з Климком; сидиш з Василями і Павлом у проваллі, вичікуєш за розмовами, аби скуштувати абрикос діда Штокала; спостерігаєш як поночіє в хаті рано, особливо взимку, як снують тіні, стають по кутках; разом з Марфою очікуєш листа від Мишка, яке написане не їй, щоб лише потримати…

Неяснi образи – зеленi очi вовка, щось тривожне, трохи гiрке i запах хлiба. I така дивна назва – «Вогник далеко в степу». Чомусь кiлька днiв вона крутилася в головi, обiцяючи зустрiч чи то з пригодами, чи то просто з частинкою мого дитинства, звiдки приплили цi туманнi образи.

Хороша книга. Дiйсно зворушлива. I запах хлiба в нiй є. I медовий смак – то штокаловi абрикоси. I холод ночей у розбомбленiй хатi. I радiсть вiд працi. А гiрко - то вiд того, що є люди, гiршi та страшнiшi за вовка. Бо вовк хоча би був голодним, а той шофер за кермом не мав вогника в душi.