Я знаю, что ты знаешь, что я знаю...

Таке не просте життя українських емігрантів на чужині... що їх штовхає на таке життя... гроші, безробіття, віра у краще майбутнє, доля... але ж відомо, що добре там, де нас нема... але все рівно їдуть люди на чужину... на авось...а раптом пощастить і все складеться... так пішло вже з давно, і продовжується дотепер, та, що там говорити, я теж така ж, поїхала, напевно у пошуках кращого життя, і все таки матиму надію, що не спіткає мене невдача у цих пошуках...але от чомусь не розумію я поведінки своїх співвітчізників у книзі, чому не бути разом, не влаштовувати спільні вечори, а проходити повз з високо піднятою головою і опущенним, неспокійним серцем... невже воно так насправді, але як же доброзичливість наша, чуйність, бажання всім допомогти...життя у всіх своє, але навіть так далеко ми…

Досить похмура книга, в якій описане життя емігрантів з України і їх нелегке життя. Всі вони залишили свою країну в пошуках кращого життя, але їх нова країна не спішить приймати їх в дружні обійми. Розпадаються сім'ї, дівчата стають повіями, а не вчаться в університетах, руйнуються долі. Можливо, в житті все не так погано, як описує автор, але те, що ми бачимо в книзі, примушує замислитись.

В якийсь момент під час читання у мене виникло відчуття, що я копирсаюся в брудній білизні людей, читаю жовту газету. Хто з ким спить, у кого які низькі бажання. Це все відтіняє чистоту і легкість Соні. Фінал книжки сподобався, але загальна оцінка всього 4.

Не вірив я в життя по смерті, Тепер я вірю в диво з див. Було для мене страшно вмерти, Умер і нагло знов ожив. Так само тут: і сонце, й зорі, І люди наче ті самі, Але якісь байдужі в горі І в щасті, в радості — німі. Весна, зима, і дні, і ночі, Музика, сміх, і плач, і рух, Та скрізь, як привід опівночі, Блукає твій самотній дух. (О.Олесь На чужинi) Беручи до рук цю книгу я навіть не уявляла, що зі мною буде коїтись на останніх сторінках... Як і всі романи Ірен Віталіївни, цей мене вразив, зачепив, залишив слід і багато думок... Коли людина живе на чужині, то все її життя складається з можливостей заробити гроші, самореалізуватися, досягнути якихось висот. Проте увечері, коли ти повертаєшся з роботи, думки твої линуть у рідний край, де народився і де на тебе чекають, тебе…

Після кожної прочитаної книжки у читача з'являється певні думки, асоціації, емоції... У мене виник тільки сум. Роман справді чудовий, який дає можливість прожити долями українських емігрантів, які поїхали у пошуках кращої долі. .. Події розвиваються в Німечинні, у будинку пані Шульце яка прихистила декілька родин українських емігрантів. Автор прекрасно описував долю кожного героя і з якою метою і цілю вони покинули рідну домівку. Мрії у кожного були різні. Хтось поїхав щоб заробити грошей для сім'ї як наприклад фрау Оксана, хтось приїхав щоб отримати славу і визнання як наприклад фрау Тетяна. Старенько жінка знала їх набагато краще ніж вони самі себе. Друга Світова війна змінила її життя назавжди. Вона молода дівчина приречена на смерть і врятована радянським солдатом, який на згадку про…

Прочитавши 80% книги, починаєш думати - "на троєчку потягне". Але потім іде вибух і ти змушений дочитати до кінця